Чорна райдуга Вінграновський Микола

Чорна райдуга

Спалив я з вами літечка миттєві,

Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?

Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,

Ви ж будете ще жити – пектись в моєму слові,

Бо ви – брехня! Ви – маскарад любові!

Ви чорна райдуга небесних літ моїх…

…У чорної райдуги біле тіло

І чорні очі, як сто криниць.

У чорної райдуги небо згоріло,

І райдуга впала на землю ниць.

У чорної райдуги в пальцях вітер

І кров голуба – в крові небо сія.

І телефон біля ліжка, і квіти.

Квіти мої, і за квітами – я. Іноді закохані наділяють предмет своєї любові певними демонічними властивостями, як правило, тоді, коли не можуть позбутися пристрасті, потрапляють в емоційну залежність від неї. Так, М. Вінграновський уявляє свою кохану в образі чорної райдуги, поєднуючи несумісні за значенням слова: райдуга – символ різнобарвності, чорний – вказівка на відсутність кольорів. У такий спосіб виявляються внутрішні протиріччя і боротьба, що роздирають закоханого.





Чорна райдуга Вінграновський Микола

Categories: Твори з літератури