Хто винен у смерті Акакія Акакійовича?

Почнемо не зі смерті, а з народження, що припало на 23 березня. Рік значення не мав, тому що не він, а саме число визначає вибір імені при хрещенні. З цього все і почалося. Скільки не гортали календар – поблизу жодного нормального імені не виявилося. Доля обділила Башмачкіна з дня появи на світ, не подарувавши нічого, що б особисто йому належало. Ім’я – батька.

Прізвище – батька. Нікому не дано було знати, що Акакій Акакійович виявиться останньою, тупиковою гілкою свого фамільного древа. Але це було вже запрограмоване: адже не даремно

після хрещення “він заплакав і зробив таку гримасу, наче передчував, що буде титулярним радником”. Отже, відомо минуле, визначено майбутнє. А поки Акакій Акакійович живе сьогоденням.

Але чи живе? Та ні – він служить. Безмовно, ревно. У департаменті. Неважливо, у якому.

Важливо – як. За страх і за совість. Але тільки цим поваги не заслужиш, хоч вік проходи у віцмундирі. Важливо – у якому. По ньому і визначають місце в суспільстві.

А яке місце в Акакія Акакійовича, якщо він “вічний титулярний радник”? Він насолоджується роботою, не одержуючи за це ніяких подяк – ні усних, ні письмових. Він зразковий працівник, але не від самовідданості, а “від робити нічого”. Забрати в нього роботу – все одно що забрати життя.

Ніколи нічого творчого він у роботу не вносив і панічно боявся навіть змінити відмінки слів. Шаблон, стандарт, точне виконання чиєїсь волі і чиєїсь фрази формує характер Башмачкіна. Життя його пливло розмірено доти, поки не продірявилася єдина шинель, стала більше схожа на капот.

З Башмачкіним і в шинелі ніхто не вітався, а вже у капоті… Цей капот остаточно вбивав людське достоїнство Башмачкіна, вже вбитого одноманітною роботою і життям, самотністю і неможливістю пошити нову шинель. Петрович вселив у нього надію, повернувши Акакія Акакійовича до реального життя, що вже вислизало з-під ніг. Тепер він жив мрією. У нього з’явилася мета.

Він начебто воскрес для нового життя в майбутній новій шинелі. У жертву їй він приносить відрізок життя від старої до нової шинелі. Він не п’є чаю, не запалює свічок.

Він рухається до заповітної мети навшпиньках, економлячи підметки. І ось – шинель готова! Нова шинель не просто одяг – вона символ! Це підсумок усіх його страждань і надій.

А може, і перепустка в інший, тепер доступний і йому світ… Уперше він “трохи посибаритствував”. Уперше за багато років відчув себе не частиною роботи, а частиною міста, у якому живе, частиною іншої, не паперової реальності.

Ця реальність і позбавить його життя. Реальні злодії зняли з нього реальну шинель. Шинель дала Башмачкіну почуття людської гідності.

Відняли її – і повернули в колишній принижений стан. І він починає нерівну боротьбу за повернення цієї своєї шинелі. Сили явно нерівні. Державна машина перемелює Башмачкіна.

Не він перший, не він останній. Витримати двобій з державною машиною та здобути перемогу неможливо, нереально. Акакій Акакійович – жертва цієї нерівної боротьби. Але він ще й жертва власного характеру, точніше, безхарактерності.

Він дозволив собі бути жалюгідним. Він працював над каліграфією, але не працював над собою і цим убивав себе щодня протягом багатьох років. Гоголь співчуває своєму герою, вболіває за нього. Але ж і сама людина, незважаючи на свою маленьку посаду, не повинна бути маленькою.

Він повинен завжди залишатися людиною.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Хто винен у смерті Акакія Акакійовича?

Categories: Твори з літератури