Шинель характеристика образу Башмачкина Акакія Акакиевича

Башмачкин Акакій Акакиевич – центральний персонаж повести про зниклу шинель, “вічний титульний радник” , “Маленький чоловічок з лисиною на лобі”, трохи більше п’ятдесяти років, служить переписувачем паперів “в одному департаменті”. У основу сюжету покладений повністю переосмислений анекдот про чиновника, який довго копив на рушниці, втратив його під час першого ж полювання, захворів і помер би, якби товариші по службі не зібрали по підписці гроші на нову рушницю. Образ А. А. пов’язаний з соціальним типом “маленької людини”, що займав російських письменників 1830-1840-х рр. . Пов’язаний він і з літературним типом убогого мрійника-невдахи німецької і французької прози тієї епохи зав’язується в мить, коли Д. А., змучений північним морозом Петербургу, являється до одноокого кравця Петровичу з проханням у черговий раз підлатати стару тканину – і дістає рішучу відмову: треба шити нову, стара лагодженню не підлягає.

Другий візит до “нещадного” Петровича не допомагає. Прийнявши двогривенний на опохмел, той повторює вчорашній “діагноз”: полагодити не можна, треба шити нову. Расчислив усі свої доходи і витрати, А. А. наважується на придбання нової шинелі.

Маючи звичку від кожного витраченого рубля залишати по грошу, він вже накопив 40 крб.; скількись вдається зібрати за рахунок відмови від вечірнього чаю і свічок; нарешті, департаментські “гроші до свята”, усупереч очікуванню, виплачують у розмірі 60 крб. – замість звичайних 40. А. А. натхненний “вічною ідеєю майбутньої шинелі”; незважаючи на усю свою боязкість, він допускає навіть іноді “зухвалі і відважні думки”, а не чи покласти куницю на комір? Через 2-3 місяці суворої аскези мінімально необхідні 80 крб. зібрані; шинель – з фарбованою кішкою замість куниці – зшита; тихий А. А. по дорозі до департаменту кілька разів усміхається – чого з ним раніше ніколи не траплялося. Товариші по службі пропонують “спорскати” обнову; вечір призначений у помічника столоначальника, що живе в кращій частині міста, куди А. А. мало не вперше вирушає зі своєї околиці. Завдяки шинелі немов якась пелена спадає з його очей; він здивовано роздивляється модні крамниці, столичне освітлення…

У гостях – знову ж таки мало не вперше в житті – він затримується до 12 ночі, випиває шампанського – і на поворотному шляху зі світлого центру до темної околиці втрачає шинель, яку встиг відчути “подругою життя”. Деякі люди з вусами оточують його, і один з них, вимовивши: “Адже шинель-то моя”! – показує кулак величиною з чиновницьку голову.

Перший круг життєвого пекла пройдений; день найбільшої урочистості завершився ніччю найбільшої втрати. Сюжет повести йде на другий захід; А. А. має відбутися новий круг пекла – цього разу бюрократичного. Явившись рано уранці до приватного пристава, А. А. чує відповідь – ще спить; у 10 ранку – ще спить; у 11 – його вже немає удома.

Прорвавшись обідньої пори до невдоволеного пристава, А. А. нічого не домагається. Замість того щоб почати пошук викраденої шинелі, приватний вимовляє потерпілому : “Та чому він так пізно повертався, та чи не був у безладному будинку” і інш. Не знайшовши підтримки внизу ієрархічних сходів, А. А. наважується шукати захисту “вгорі” – у “однієї значної особи”, що лише нещодавно отримала генеральський чин. Саме по собі ця “значна особа” зовсім не злісна; проте чин і свідомість висоти власного положення абсолютно збивають його з пантелику. Людський початок пригнічений в нім бюрократичним гонором.

Прохання нещасного А. А. “списатися як-небудь з р. обер-поліцмейстером” викликає в генералові напад чиновного обурення, а безневинне зауваження приводить в таке шаленство, що боязкого А. А. канцеляристи повинні підхопити і вивести під руки в стані напівнепритомності.

Приголомшений, в дірявій шинелі, з відкритим від подиву ротом, він повертається додому; по дорозі завірюха надуває йому горлову жабу; доктор ухвалює вирок – неминучу смерть не пізніше за півтори доби. Так і не опритомнівши, “сквернохульничая” на Його Превосходительство, А. А. помирає. Подібно до бідного Євгенія з пушкінського “Мідного вершника”, виявившись за гранню розуму і на волосок від смерті, він безсило бунтує проти безособового “володаря долі”.

А. А. покидає межі цього життя, що омертвіло, де навіть про кончину людини дізнаються лише на четвертий день після похоронів – і тут же замінюють “вибулого” новим виконавцем функції. Сюжет здійснює третій “захід”; характер оповідання різко міняється. Розповідь про “посмертне існування” А. А. в рівній мірі наповнена жахом і комізмом, фантастичною правдоподібністю і глузливо поданою неправдоподібністю.

Вийшовши з підпорядкування законам світу цього, А. А. з соціальної жертви перетворюється на містичного месника. У мертвотній тиші петербурзької ночі він зриває шинелі з чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за Калинкиным мостом, так і у багатій частині міста. Лише наздогнавши безпосереднього винуватця своєї смерті, “одно значну особу”, яка після дружньої начальницької вечірки спрямовується до “однієї знайомої пані Кароліни Іванівні”, і зірвавши з нього генеральську шинель, “дух” мертвого А. А. заспокоюється, зникає з петербурзьких площ і вулиць. Мабуть, “генеральська шинель припала йому абсолютно по плечу”.

On-line перевод имеет ограничение по размеру текста.

Такий підсумок життя соціально нікчемної особи, перетвореної на функцію. У А. А. не було ніяких пристрастей і прагнень, окрім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів; окрім любові до мертвих букв: ні сім’ї, ні відпочинку, ні розваг. Але соціальна нікчемність невблаганно веде до нікчемності самої людини. А. А., по суті, позбавлений яких би то не було якостей. Єдиний позитивний зміст його особи визначається негативним поняттям: А. А. незлобивий. Він не відповідає на постійні кепкування чиновників-товаришів по службі, лише зрідка благаючи їх в стилі Поприщина, героя “Записок божевільного”: “Залиште мене, навіщо ви мене кривдите”?

Саме ім’я Акакій в перекладі з грецького – і означає “незлобивий”. Проте етимологічний сенс імені без залишку прихований за його “непристойним” звучанням. Фекальні асоціації посилені “списком” так же непристойно звучних імен, які нібито попадалися у святцях матінці А. А. перед хрещенням немовляти : Мокій, Соссий, Хоздазат, Трифиллий, Дула, Нарахисий, Павсикакий. Гоголь римує “негідне” звучання імен з нікчемністю героя.

Безглузде і його прізвище, яке, як іронічно помічає оповідач, пішло від черевика, хоча усі предки А. А. і “навіть” шуряк ходили в чоботях.

Але незлобивість А. А. має певну духовну силу; у повість введений “бічний” епізод з “однією молодою людиною”, яка несподівано почула в жалісливих словах скривдженого А. А. “біблейський” вигук : “Я брат твій” – і змінив усе своє життя. Так соціальні мотиви, пов’язані з А. А. як “типом”, виявляються спочатку обрученими з релігійним змістом його образу; і уся сумна історія про шинель А. А. будується на взаємопроникненні, взаємопереході соціального початку в релігійне, і навпаки. Пристрасть А. А. до букв “викриває” безособовість бюрократичного світоустрою, в якому зміст підмінений формою. І в той же самий час воно пародіює сакральне, містичне відношення до священної Букви, Знаку, за яким прихований таємничий сенс.

Опис крижаного зимового вітру, який мучить петербурзьких чиновників і врешті-решт вбиває А. А., пов’язаний з темою бідності і приниженості “маленької людини”. І в той же самий час, як давно помічено, час в “Шинелі” расчислено за особливим календарем; природна хронологія грубо порушена, щоб дія починалася взимку, взимку продовжилося і взимку завершилося. Петербурзька зима в зображенні Гоголя придбаває метафізичні риси вічного, пекельного, зневодненого холоду, в який вморожують душі людей, – і душа А. А. передусім.

Далі, образ початкуючого генерала, у якого особа як би підмінена безособовою значністю звання, теж показує безособовість бюрократії. Проте і він вбудований в релігійно-символічний план оповідання. Він немов сходить з табакерки кравця Петровича, на якій зображений генерал з особою, що стерлася, заклеєною папірцем. Він демонічно підміняє собою Бога і вершить вищий суд над соціальною душею А. А. .

Сам А. А. поминає в передсмертному маренні “Його Превосходительство”. Це бунт “маленької людини” проти начальства, що принизило його, – і одночасно це своеобразное соціальне богоборчество. Бо “значна особа” і дійсно заміщає в чиновній свідомості А. А. ідею Бога. Слова “сквернохульничать” в російській мові немає і бути не може; це тавтологія, що заміщає богохульство. Нарешті, саме відношення А. А. до жаданої шинелі і соціально, і еротично, і релігійно. Мрія про нову шинель живить його духовно, перетворюється для нього на “вічну ідею майбутньої шинелі”, в ідеальний образ речі, існуючий, у цілковитій згоді з др.-греч. філософом Платоном, до і окрім неї.

День, коли Петрович приносить обнову, стає для А. А. “самим торжественнейшим в житті” – неправильна стилістична конструкція уподібнює цей день Пасхі, “урочистості з урочистостей”. Прощаючись з героєм, що помер, автор помічає: перед кінцем життя промайнув йому світлий гість у вигляді шинелі; світлим гостем прийнято було іменувати ангела. Життєва катастрофа героя зумовлена стільки ж бюрократично-знеособленим, байдужим світоустроєм, скільки і релігійною порожнечею дійсності, якій належить Л. А., і порожнечею самого А. А. Що тут причина, що слідство, визначити неможливо.

Соціальна підоснова смерті нещасного героя – наскрізь метафизична; посмертна, “замогильна” подяка, про яку автор повідомляє то гранично серйозно, то гранично іронічно, наскрізь соціально.

Проте читачі XIX ст. розглядали образ А. А. передусім в соціальному контексті; незліченні проекції цього образу спрямовані в морально-громадську площину, зведені до теми безвинно і людини, що безнадійно страждає. Проте ре-лигиозно-философская енергія, ув’язнена в образі А. А., врешті-решт проб’ється крізь суто соціальні нашарування – і відгукнеться в пізній прозі того ж Ф. М. Достоєвського.





Шинель характеристика образу Башмачкина Акакія Акакиевича

Categories: Шкільні твори