Друга світова війна спричинила великі переміщення українців по світу. У 1930-х роках у Радянському Союзі було знищено сотні українських письменників. Після Другої світової війни багато емігрантів виїхали на Захід.
Серед них було чимало письменників. З концентраційних таборів багато з них потрапило до таборів “переміщених осіб” у Німеччині чи Австрії, а тоді на американський континент. Як і письменники другої хвилі еміграції, які осіли у Західній Європі, емігранти третьої хвилі десятиліттями мріяли про повернення до України.
Тому у їхній творчості знайшли відбиття історичні події та історична відповідальність людей, усвідомлення своєї місії передавати правду, не дати приспати українську душу, бажання бачити рідну країну незалежною.
У перших роках після закінчення Другої світової війни, більшість українських емігрантів у Західній Європі жили у таборах переселенців; це були немов мікроміста, які давали письменникам змогу мати свій культурний простір: українські видання, читачів, театр і заохочувало до творчості. Ці три-чогари роки, прожиті у таборах, були дуже творчими для багатьох письменників.
До Канади виїхали: Юрій Косач, Улас Самчук, Людмила Коваленко, Микола Ковшун, Микола Понеділок, Василь Софронів-Левицький, Іван Керницький, Мирослава Ласовська, Павло Савчук, Леонід Полтава; Іван Багряний та Ігор Костецький залишилися у Німеччині, Віра Вовк – до Бразилії.
Багато п’єс цього періоду давали відчути жахи світової війни, яка щойно минула, її наслідки для України та її народу. У цих творах переважали психологічні й історичні елементи, що висвітлювалися часто в реалістичній формі, з наголошенням наслідків, що їх мали ці події для європейців, зокрема для українців, які опинилися між двома тоталітарними силами. Український емігрант боровся за право існувати не тільки як людина, але й як українська людина, яка шукала тимчасового клаптика вільної пристані для свого роду й надії для свого народу.
Такі мотиви переважали й у письменників, що почали свою творчість вже на американському континенті.
У багатьох драматичних творах цього періоду зображено давніші, передісторичні та історичні події, а також визначні постаті, зокрема: “Геральд і Ярославна” , “Байда”, “Дійство про Юрія Переможця” Юрія Косача; “Анна Ярославна” Леоніда Полтави; “Гетьман Мазепа” Григора Лужницького; “Яворівський решетник” Івана Керницького; “Мазепа” Мирослави Ласовської.
Критика сучасного чи недавнього українського суспільства помітна у таких творах, як “Гетьманська спадщина” Чапленка – зацікавлені власним добробутом, нащадки різних гетьманів шукають спадок Полуботка і підлабузнюються до царя, нехтуючи потребами України. У 1000-ліття християнства в Україні Мирослава Ласовська видала драму “Володимир Великий” . Ольга Луцик у творі “Князі гуцульських полонин” відтворила українські весільні звичаї космацького регіону, включивши автентичні весільні діалоги у весільну п’єсу. П’єса-діалог “Олена Степанівна” Олеся Бабія про бій на горі Маківці 1915р., “Зозулина дача” Юрія Косача – про німецьку окупацію України.
Розкуркулення селян і голод 1920-х років є тлом подій у п’єсі “Домаха” Людмили Коваленко. На тему голодомору написав п’єсу “Ворог кряче” Микола Ковтун. Його “Первомайська інтермедія” також про радянський період. Про ці часи писав Сергій Ледянський : “Тисяча дев’ятсот тридцять третій рік”, драма на 5 картин, пізніше перейменована на “Великий злам”. Інші його п’єси – “Директива з центру” , “Під косою” і “Брат твій Каїн” .
Єдиний драматичний твір Уласа Самчука -“Шумлять жорна” також охоплює події радянського періоду. Воєнні і близькі за часом події представлені у творах Миколи Понеділка: у п’єсі “Знедолені” , також “Володар – страх” Анатолія Галана. Часи польсько-німецької окупації Львова стали тлом драми Іларіона Чолгана “Провулок Св. Духа” . Катерина Штуль написала п’єсу про німецьку окупацію “Поворот” .
Змагання за незалежність у рядах УПА було тлом п’єс кількох письменників: “Ліс шумить” Володимира Куліша ; шість п’єс Павла Савчука: “УПА в Карпатах” , “Чотирьох з мільйонів” , “Сон матері” і “У листопадову ніч”, “Поет і чорт” , “Я повернусь” Мирослави Ласовської.
Переживання скитальців у перших повоєнних роках відобразив Іван Керницький у творах “На ріках Вавилонських” і “Тайна Доктора Горошка” . Ці картини були дуже близькими глядачам, п’єсу поставили театр И. Гірняка в Нью-Йорку та Український театр у Мельборні, Австралія. На цю тему писали: Микола Понеділок “А ми тую червону калину” та Роман Володимир в “Еміграційному будні” .
Окрім драм, письменники-емігранти писали і твори легкого жанру, тобто комедії, які так були потрібні скитальцям – людям без певності майбутнього. Серед таких комедій “Пасербиця” і “Євшан Зілля” В. Чапленка, “Приїхали до Америки” Людмили Коваленко, “Фрі Кавнтрі” Григора Лужницького, “Чай у пана президента” Зенона Тарнавського і Богдана Нижанківського. Василь Онуфрієнко з Австралії – автор п’єси “Заморські гості” .
Іларіон Чолган розпочав свою драматичну діяльність на еміграції, в Австрії. Від 1946 до 1949 р. він написав 9 п’єс, в основному сатиричні ревю на тему дня, в яких порушувались проблеми скитальців, їхнього ставлення до України, особистих амбіцій та поразок, на тлі болючо-комічного в тогочасній дійсності або й фіктивного майбутнього. Майже всі його п’єси ставив театр Йосипа Гірняка: “Замотеличене теля” , “Блакитна авантюра” , “Сон української ночі” , “Хожденіє Мамая” , “Загублений скарб” . Він також автор “Наступу” , “Останнього втілення Лиса Микити” , “Дітей Дажбога” тощо.
Людмила Коваленко – письменниця, перекладач, редактор і громадська діячка, крім повістей і новел писала також п’єси, що зібрані у збірці “В часі і просторі” . П’єса “Домаха” відображає події розкуркулення селян. П’єса “Ксантіппа” про вічні буденні проблеми, що їх скинув Сократ на плечі своєї жінки. У “Неплатонівському діялозі” мова про прив’язаність до людей, речей, бажання бути вільним, відчуваючи обов’язок тільки перед своїм народом.
П’єса “Героїня помирає у першім акті” розвиває думку про потребу індивідуального самовислову і роль жінки у світі, “Ковальчуки” – про відчуття спорідненості українців з різних частин України і ставлення до них росіян у Києві.
Талановитим драматургом виявив себе Юрій Косач – автор новел, романів і драм, які почав писати ще в Україні і які йшли на сценах Львова у 1940-х роках у театрі В. Блавацького. Серед п’єс, написаних вже на еміграції відразу після війни, – “Геральд і Ярославна” , “Байда”, “Дійство про Юрія Переможця” , “Скорбна симфонія” , “Зозулина дача” , “Ордер”, “Ворог”, “Дмитро Бортнянський”, “За синім океаном” . Історичні постаті та історичні події від давнини до наших днів ставали тлом для його драм, позначених жанровою і тематичною різноманітністю. Елегантність мови з архаїчним кольоритом, гостра іронія, відважні картини з історичною критикою і складним психологічним оглядом – типові прикмети його 14 п’єс.
Автор признавався, то часто звертався до минулого України, щоб знайти певне позаприродне джерело минулого України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Характеристика драматургії української еміграції повоєнного періоду
Categories: Шкільні твори