Утвердження безсмертя народу та його пісні у романі Л. Костенко “Маруся Чурай”

Роман у віршах “Маруся Чурай” – твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVІІ століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець – драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх народу перед майбутнім. Роман присвячений легендарній Марусі Чурай.

Показуючи життя українських міст і сіл часів Богдана Хмельницького, авторка створює широку галерею народних образів. Роман виховує в читачів почуття любові до свого

народу. У творі втілено болі й страждання усього суспільства. В ньому постає образ України:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинаюсь, не тямлю, що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси –

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Стародавнє місто Полтава у романі постає як символ рідної землі, як місто відважних людей, що не пошкодують свого життя заради рідної землі та народу. Вони мужньо боронять місто, самовіддано захищають свою честь, совість, мову і культуру. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Історія народу України переплетена із сюжетною лінією життя Марусі.

Увесь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки діамантово-переливними малюнками пейзажів, а передусім строкатою мозаїкою людських доль, що, взяті разом, становлять історію народу.

Образ Марусі Чурай тісно пов’язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім’ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом.

Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат.

Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю – над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха.

Тим паче зараз, при такій війні, – Що помагає не вгашати духа.

Як не співцями створені пісні?

Без історичної пам’яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею.

На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості.

“Маруся Чурай” – це народне життя у строкатому його повнокров’ї. Побут, звичаї, вірування – все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні.

У нас виникає потреба допомогти рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.





Утвердження безсмертя народу та його пісні у романі Л. Костенко “Маруся Чурай”

Categories: Твори з літератури