Робота за таблицею “Літературний процес XX століття”
Певні особливості літературного процесу розглядаються в межах таких історичних відрізків:
| Початок XXСт. | Ці хронологічні межі визначаються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка та М. Коцюбинського й Лесі Українки. Формування після 1905 р. Києва як літературної столиці України, поширення загальноукраїнської літературної періодики |
| Період революції й національного державотворення | Література за часів Центральної Ради, УНР |
| Літературний процес 20-х рр. | Період утопій українських націонал-комуністів і поступової ліквідації національного відродження України. Значення Празької школи в розвитку провідних тенденцій літератури в Україні |
| Розстріляне відродження й насаджування в літературі ідей соціалістичного реалізму | Література в умовах геноциду. Насадження комуністичної ідеології й вульгарної соціології в літературознавстві |
| Література в період війни 1941-1945 рр. | Друга хвиля еміграції. Література в таборах Ді-Пі |
| Українська література післявоєнного періоду | Література від 1946 до кінця 50-х рр. в Україні й поза нею |
| Література в період відродження 60-х років | Самвидавівська література. Нью-Йоркська група в діаспорі |
| Літературний процес 70-80 рр. | Література в умовах брежнєвсько-сусловського ідеологічного засилля, репресій і форсованої русифікації. Формування сталих взаємин із діаспорою |
| Українська література в період розпаду СРСР | Утвердження національної й державної незалежності України. Література на сучасному етапі |
Література й політика
Літературна дійсність в Україні 20-х рр. ХХ ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плуж-ник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осмачка, М. Бажан та ін. Привертає увагу дивовижне нуртування розмаїтих стильових течій, що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі, – авангардизм зі своїми відгалуженнями, революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, “неокласика”, імпресіонізм, експресіонізм тощо.
Злива різних видань, калейдоскоп літературних угруповань, потоки маніфестів і декларацій, пристрасні полеміки про сутнісні проблеми творчості, – справді, нелегко було молодому митцеві зорієнтуватися в такій стихії. Здавалося, перед ним відкрилися широкі перспективи художнього самоствердження. це давало підстави вважати 20-ті рр. “ренесансними”. Ідеться про свіжі, оновлювальні процеси, що мали свій конкретно-історичний зміст, відмінний від змісту класичного Відродження, зорієнтованого на універсальні критерії, поціновуваного як одна з органічних ланок поступу європейського мистецтва. Інша річ – українське відродження, що сприймається як спонтанний порив уперед, але часто з поглядами, оберненими в минувшину, у накопичені вчорашні проблеми. Мовиться не про одне відродження, а про їх низку, що витворює основу українства, коли з певної чергової національної катастрофи поставало нове покоління, представлене переважно письменниками, аби нарешті розв’язати не лише естетичні, а й національні та соціальні питання.
Така доля спіткала й творче покоління 20-х рр. ХХ ст. – неоднорідне, позначене різними орієнтаціями на художнє та позахудожнє життя, що не могло не призвести до внутрішнього розмежування, характеризувало своєрідність літературних угруповань. Адже АСПИС, що склала 1924 р. основу для формування “Ланки” та “неокласиків”, а також ВАПЛІТЕ ставили собі мету – писати справжню літературу, що відповідала б високим естетичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами, панував неприпустимий для творчості партійно-адміністративний стиль. Їхні зусилля спрямовувалися на культивування безперспективного “пролетарського реалізму”, перейнятого не художнім, а чужим для мистецтва класовим духом.
Решта течій проголошувалася “буржуазними”, “попутницькими”. Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме й “попутники”, а не опікувані компартією “пролетарські письменники”, збагатили нашу літературу творами нев’янучої цінності.
Літературна ситуація. Українські письменники 20-х рр. ХХ ст. розрізняли дві дійсності – національне, близьке їм відродження, та невідповідну його змістові більшовицьку версію життя, задля якої вимагалося заперечувати минувшину, виповнюватися класовою ненавистю.
Світ розчахнувся, як писав М. Рильський, “на “так” і “ні” – на “біле і червоне”, зумовивши болісне роздвоєння людської душі. Неприхована правда промовляла у творах “Я ” М. Хвильового, “Смерть” Б. Антоненка-Давидовича, “Третя революція” В. Підмогильного, у збірках “Дні” Є. Плужника, “На пожарищі” Д. Фальківського, приголомшувала сучасників масштабами трагедії громадянської війни, спровокованої більшовиками. Література лишилася вірною гуманістичним принципам.
Вона зберігала віру в незнищенні духовні цінності, хоч і сама зазнала впливу руйнівних чинників.
Художньо-стильові напрями й течії в літературі
До того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання. Найвизначнішими в історії літератури нового часу літературними напрямами й водночас художніми методами є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм, постмодернізм тощо.
Окремо слід сказати про соцреалізм, модернізм та постмодерн як методи, що використовувалися українською літературою.
Модернізм
Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. Головні ознаки: – Перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;
– вищість таланту й мистецтва;
– головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;
– звільнення мистецтва від практичних цілей та від жорстких канонів.
Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами ш. Бодлера, А. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети “Молодої музи” , “Української хати” .
Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм, сюрреалізм, неоромантизм.
Символізм
Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Виник у Франції в 70-х рр. ХІХ ст. . Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя, а “медіум”, посередник між цим світом і вищим ірраціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і символ.
Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом повинен ховатися інший, таємний. Об’єкт мистецтва – символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. “Інший” світ може бути відкритий через мистецтво поезії й музики, звідси намагання внести в письменство “дух музики”. Література, на думку символістів, є не функціонером, а самоцінним виявом прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями
Categories: Твори з літератури