Силабічне віршування

Силабічне віршування – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, віршовий рядок на дві рівновеликі частини:

Неначебто списи, // колосся по полю,

Люди колосся /І стинають без болю.

С в. притаманне поезії, що базується на мові з постійним наголосом у словах на останньому чи передостанньому складі. В їх межах він не має смислорозрізнювального значення, його переміщення відбувається у вигляді одного і того ж розміру. Це спостерігається у французькій, польській, турецькій, сербській, вірменській та ін. версифікаціях. Під впливом такого віршування у Польші та латиномовних поетик С. в: поширилось і в Україні XVІ-XVІІІ ст., знайшовши тут зустрічні течії фольклорного походження – коломийки.

При певному пануванні парокситонної рими у творчості тогочасних українських поетів вживалися вірші з окситонним римуванням, не властивим польській поезії, траплялися дактилічні закінчення перед цезурою, але контрастувала з природним для російської мови райошником та іншими формами акцентного вірша, видавалася дещо “штучною”. Тому реформа Тредіаковського – Ломоносова, на основі якої розвинулася російська силабо-тоніка, спиралася на власні мовні закономірності, випливала із потреб російської поезії.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Силабічне віршування

Categories: Твори з літератури