Мої роздуми про російську поезію

Можна було б привести сотні доказів того, що поезія неможлива, якби не те, що вона існує. Ю. Лотман

Найголовніше, що мене дивує у російській поезії, – це те, що вона майже завжди учениця “західної”, проте завжди її переростає, як на мій погляд. Справді, з уроків літератури ми знаємо, що російська поезія починалася як відтворення польської техніки віршування. Але силабічна система, яка була така хороша для польської мови з її постійним наголосом на передостанньому складі у слові виявилася непридатною для російської з її живим і динамічним

акцентом на різних складах навіть одного і того ж слова у різних його формах… Поетична реформа Тредіаковського-Ломоносова знову поставила російську поезію на місце учня, навіть уся термінологія була запозичена у давніх греків.

Система знову була взята з мови, несхожої на російську, яка не мала наголосу взагалі. І ось маєте: Державін, Жуковський, нарешті Пушкін – кожний із них зробив би славу будь-якій літературі. Творчості Блока, Брюсова, Бєлого, Гіппіус передували французькі символісти. Чому ж тоді у російській поезії нема присмаку вторинності, відтворення взірців? Я дійшов висновку, що російські поети не відтворювачі взірців, а майстри, які з тих взірців беруть тільки органічне, їм притаманне.

А далі йдуть своїм шляхом. Цю думку потім прямо висловив Тютчев:

Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, чем ти живешь?

Мысль изреченная есть ложь.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Мої роздуми про російську поезію

Categories: Твори з літератури