Реакція читачів на цей твір неоднорідна. Більш того, часто можна почути негативні відгуки: про сам роман, “похмурий та злий”, про головного героя – “який же герой з убивці”, про відсутність будь-якої позитивної, доброї сили.
Я теж не можу сказати однозначно: “Сподобався”. Чесно кажучи, прочитавши роман, настрій не піднявся, для себе, для вирішення якихось питань, для духовної підтримки, коли якісь рядки сприймаються співзвучно тобі, я перечитувати його не буду. Але все ж таки читати було цікаво. Таке унікальне поєднання детективного
Кожна людина колись замислюється над визначенням Добра й Зла і хоче визначити для себе цю непросту межу між ними.
Життя раз у раз пересуває її то праворуч, то ліворуч. Дивлячись з різних точок зору, можна розуміти відстань між “добре” й “погано” теж по-різному. Особливо, коли якийсь вчинок намагаєшся приміряти на себе.
Візьмемо, наприклад, державно-суспільний лад. Скільки разів незадоволені чимось люди звинувачують не самий лад, а протилежну, “щасливу половину” або якийсь там відсоток людства. Скільки разів ладні навіть знищити суперника, ворога фізично – немов цим можна встановити справедливість!
Правда, багато хто зупиняється перед конкретною дією, вважаючи себе слабким, нездатним для ролі виконавця, але не відкидаючи самої ідеї. “Ось якби хтось інший зробив”…
Ця проблема спробувати себе як виконавця ідей постає і перед головним героєм роману Родіоном Раскольниковим. Збуджена жахливим життям уява нанизує епізод за епізодом на пронизуючий серце біль: кинуто університет і немає можливостей влаштуватися на роботу, у кожному листі від матері приховано за буденними рядками принизливий натяк на гроші, люба сестра, його чиста, розумна Дунечка, хоче пожертвувати собою заради сім’ї, збираючись заміж за чужу, несимпатичну їй людину, кругом самі борги – і немає та не буде тому кінця.
А поруч – ті ж самі злидні: п’яний службовець Мармеладов, з його хворою на сухоти дружиною та малими дітьми, що живуть на гірко зароблені гроші старшої доньки Соні, яка, рятуючи сім’ю від голодної смерті, іде на панель – і теж немає гарантій, що зможе довго протриматися, що маленька сестричка не повторить її долю. П’яне дівча на бульварі, що потрапило через свої злидні до чужих рук… Десятки й сотні принижених та скривджених, що живуть на горищах та у підвалах, що залишили сподівання на краще “завтра”.
Раскольникову навіть сниться, як озлоблені сірим, нужденним життям, знаходячи вихід у пияцтві, п’яні люди вимішують своє лихо, свою образу на інших, слабкіших – знущаються із старого коня, а потім забивають його до смерті.
. Теж бідний студент, добрий товариш, енергійна, розумна людина, але, на відміну від Раскольникова, не лежить увесь час на дивані, доводячи себе своїми думками до останнього ступеня, не бере у руки сокиру, а тихенько працює, заробляючи своїми знаннями хоч по карбованцю на гідне життя. Буде наречена з невеличким достатком – можна й справу розпочати. Тихо, спокійно, лагідно, ні з ким не посварившись, нічого не збираючись у цьому ладі змінювати, проте пристосовуючись до нього.
Порівняйте з Раскольниковим, який поставив себе кращим з людей, щоб щось зробити для них, цього Розуміхіна, який хоче просто бути одним з них, а жити – для себе, і ви зрозумієте, що він просто ніякий не герой – у першому значенні цього слова…
Я знову ж таки кажу, що ставлення моє до роману “Злочин і кара” неоднозначне, що я не можу легко сказати: “Сподобався”. Але книга, що викликає стільки роздумів, безумовно, книга цікава.
Мої роздуми над романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”
- “Яке щастя дивитись відкрито в очі свого народу!”
- Чорний біль Чорнобиля за поемою І. Драча “Чорнобильська мадонна”
Categories: Твори з літератури