Риси романтичного героя в образі Мазепи

Мазепа чудово підходив на роль романтичного героя байронічного типу. “Його історія, заснована на екзотичних реаліях, містила сюжет нещасливого кохання і жорстокої кари. Нескінченний галоп коня є водночас знаряддям долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень. Навіть остаточна поразка гетьмана приносить йому додатковий німб мучеництва”, – зазначав польський дослідник Я. Островський. В образі Мазепи помітні й риси специфічно байронічного героя: це бунтар, “шляхетний злочинець”, який, кидає виклик суспільству, його

законам та моральним нормам і зазнає кари.

Сюжетна ситуація, покладена в основу його любовної історії, аналогічна ситуаціям, що розгортаються в “східних поемах” Байрона. Але спочатку давайте ознайомимося з оцінкою поеми літературознавцями.

Як і в “Шильйонському в’язні”, на відміну від більшост східних поем, поет намагається відтворити передовсім настрій, а не сюжет Та вдається і центральний образ, подвійний, адже Мазепа показаний і в юності, і в старості. Причому Мазепа-гетьма’н не просто багатша й цікавіша натура за Мазепу-ко-ханця, перед нами два різні характери. Образ України в поемі складається з деталей портрета й натури старого гетьмана, з романтичних картин природи і навіть з образу дикого, необ’їждженого коня, який, принісши Мазепу на Україну, діставшись своєї землі, почувши іржання рідних табунів, падає мертвий.

Поема “Мазепа” – останній з творів про сильну особистість “байронічного” типу. Але написана в нових для поета умовах – у пору творчої зрілості, вона багато чим відрізняється від східних поем. По-перше, її герой – не вигадана загадкова постать, а відома історична особистість, котра жила і діяла у відносно недавній час, була у складних і суперечливих відносинах з такими можновладцями, як польський король Ян-Кази-мир, шведський король Карл XІІ, російський цар Петро І. Одному він служитиме у молоді роки, з другим буде союзником у і війні проти третього.

По-друге, попри всі випробування і страждання, попри всі круті повороти, що випали на долю українського героя, він не впав у відчай, не загинув, а, ведений залізною волею і мрією про незалежну Україну, став її гетьманом.

На відміну від більшості тих, хто відтворював у художніх і формах постать українського історичного діяча, Байрон малює І Мазепу з Симпатією, як людину сміливої вдачі і могутньої волі, постать безумовно романтичну і титанічну, але аж ніяк не похмуро-демонічну. Зовсім нетаким, якпушкінський старий Мазепа в “Полтаві” або юний королівський паж у трагедії Юліуша Словацького, бо російський і польський поети, виходячи з національних історичних оцінок ролі Мазепи, ставилися до нього необ’єктивно, зображаючи його зрадником, жорстоким честолюбцем, невірним коханцем тощо. У Байрона не могло бути національних упереджень, і він змалював у поемі свого героя більш об’єктивнож.

Ви вже звернули увагу на те, що ] сьогодні на уроці у нас два ключові слова: Мазепа і Україна. Саме у такому ракурсі ми і говоритимемо далі. У ; своєрідній поетичній географії Байрона Україна належить до особливо романтичного світу, означеного досить умовною назвою “Схід”.

Найістотніші ознаки цього світу – близькість до “природного стану” й контраст щодо європейської буржуазної цивілізації. Як і багато романтиків. Байрон захоплювався незайманою природою, стихійною та дикою, на яку ще не наклала відбитка “фальшива цивілізація”, і поетизував її.

Саме такою уявлялася йому Україна, ЇЇ безмежні степи, про які він пише не без своєрідної патетики: там “ні людина, ні звір не залишили слідів, не видно там людського труда серед пустинних просторів, розкішних у своїй дикості”. У цих степах живуть люди, вільні, як і навколишня незаймана природа, котрі не терплять жодного поневолення, “їхня кров кипить сильніше й несамовито рветься із будь-яких оков”.

Він супроводжує КарлаХІІ після поразки шведів під Полтавою. У поемі немає жодного натяку на зрадництво Мазепи, як це було, наприклад, у поемі О. С. Пушкіна “Полтава”. Він мужній, сильний і шляхетний, береже свою гідність і незалежність. У перших розділах поеми автор змальовує гетьмана “похмурим і старим”, він як “дуб той віковий”.

Ця характеристика поглиблюється висловлюванням КарлаХІІ, який шанує Мазепу за “відважний дух” і “тверду руку”, за те, що той не кидається словами, а більше діє, ніж говорить.

Монолог-сповідь – основний засіб розкриття психології героя у романтичних поемах. Як це стосується поеми Байрона? Вона не виняток у цьому плані, але має певну специфіку. З монологу гетьмана ми дізнаємося, що він не ідеальний герой, а звичайна людина, охоплена земними пристрастями. Його серце полонила чарівна панна Тереза, любов до якої він зберігав усе життя.

Образ її змальовано досить поетично, у східному стилі. Це жінка-ідеал іжінка-фатум, що визначає всю подальшу долю героя. Кохання до неї принесло Мазепі лише нещастя, але він жодним словом не обмовився, що шкодує про це.

Доля звела Мазепу і Терезу, вона ж їх і розлучила. Доля відвернулася від шведів у Полтавській битві. Доля врятувала Мазепу і зробила його гетьманом України. Байрон як поет-ро-мантик вважає, що людина залежить від впливу багатьох фатальних сил і обставин. Що може вона протиставити долі?

Чи має людина схилятися перед необхідністю, коритися обставинам? Відповіді на ці запитання криються в самому характері гетьмана.

Мазепа, прив’язаний до коня, не в змозі опиратися долі, але до кінця жахливої подорожі зберігає самовладання. Він залишається сильною особистістю і саме завдяки цьому стає гетьманом в Україні, бо його найкращі якості виявилися сильнішими за горе і відчай. Мазепа не може змінити й хід історичних подій, та він завжди береже свою честь і гідність.

Автор наголошує на тому, що в людині є дещо таке, що робить її людиною, що залишається незмінним і визначає цінність: це передусім її внутрішня незалежність і відданість високим ідеалам? І що буде з Україною?.. Знову звучить думка про долю:

Я став гетьманом в їх країні, Безумний, що в гніві палкому Помстивсь так люто на мені І, в’язня голого, із дому В пустиню вигнав на коні, Він путь проклав мені до трону. Хіба ж ту долю нам збагнуть? Забудь печаль, одчай забудь!

Ще завтра вгледить Бористен, Як на його турецькім боці Спокійно коні попасем… Як радо річку стрінуть очі, Якщо до завтра доживем…

Проте людська доля здається тут не такою фатальною, як на початку твору: людина стала вище за неї, зуміла приборкати “дикого коня” своєї вдачі. Байрон стверджує в поемі силу духу особистості, від якої залежить, чи буде вільною її земля. Поема Байрона “Мазепа” – один з найдовершеніших і найяскравіших його творів.

Поет відкриває силу і привабливість свого романтичного героя – мужнього, нездоланного, шляхетного.





Риси романтичного героя в образі Мазепи

Categories: Твори з літератури