Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини

У червні 1917р. внаслідок лютневих подій у Росії було проголошено відновлення державності України. Це загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у поемі-ораторії “Золотий гомін”. Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема націлена на створення єдиного мажорного символу – образу української волі. Міфологічні та філософські символи поєднані в ній з новітніми національними символами. Цей складний поетичний твір документально свідчить про те, що найширші маси українства побачили в проголошенні державності

вияв своєї споконвічної волі. В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну історію. Митця підносить те, що революція відбулась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине – у “золотий гомін”.

Поема стала видатним явищем національної духовності. У час бурхливого спалаху національного відродження в Україні Тичина жив надіями і сподіваннями на українську державність. Пильне око митця запримітило і віками утверджену українську національну символіку, і вчуло радісний передзвін воскреслих мелодій. У “Сонячних кларнетах” народився перший трагічний символ – образ революції як давно очікуваної нареченої.

У поезії “Одчиняйте двері…” поет стикає дві системи протилежних знаків: радісного чекання і жахливого пророцтва всесвітнього кінця. Радість поглинулась бурею. Просвітку не видно. Так він сприйняв першу кров революції. Криваві дні революційного геноциду Павло Тичина художньо відтворив у циклі “Скорбна мати” . Поет звертається до тієї постаті, котра для всіх людей втілює доброту і захист. Божа матір приходить в Україну не з ясною посмішкою, а із скорбно стиснутими устами, такою, якою вона була тоді, як розпинали її сина.

Жорстокі будні громадянської війни передано вишуканим поєднанням біблійного і реального. Одвічні біблійні символи сплітаються із жахливими реаліями революційної доби. Трагічні символи передають агонію національного світу: блискучі ножі в серці Божої матері, розп’ята тінь її сина, її плач “сльозами” над даремною жертвою Христа. Немає спасителя в Україні.

Божа матір знає, що чекає цей край у майбутньому. Пророчі слова Скорбної матері відгукнулись у майбутньому голодомором 1933, окупацією 1941-1944, голодом 1946-1947, Чорнобильською аварією І986. Воістину даром прозріння володів молодий П. Тичина. До циклу “Скорбна мати” дуже близький символами жертовності і провісництва вірш “Пам’яті тридцяти” . Це поетична епітафія на могилу загиблих бійців студентського куреня, що 29 січня 1918 р. полягли під Кругами у нерівному бою з більшовицьким військом Муравйова.

ЗО тіл, які було знайдено, поховано на Аскольдовій могилі у Києві. Поетове слово тужить, оплакує юних і завзятих патріотів “українських, славних, молодих”. Воно проклинає Каїна, чия “зрадницька рука” вкоротила віку відважним. Ця трагедія – це особиста трагедія геніального поета.

Василь Стус писав: “Доля Тичини воістину трагічна. В історії світової літератури, мабуть, не найдеться Іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини

Categories: Твори з літератури