Мій улюблений вірш Павла Тичини

Мені дуже подобається поезія “Арфами, арфами…”. Це рідкісна за мелодійністю поезія, за красою внутрішніх віддзвонів, за ніжним поєднанням почуттів. Цей вірш, здається, увібрав у себе всю красу українського фольклору, веснянок, гаївок:

Любая, милая, – Чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай Там за нивами… Вірш “Арфами, арфами…” побудований на оптимістичних акордах. Поет відчуває себе в обіймах Всесвіту, а його ліричний герой прагне пізнати себе, знайти своє місце в житті, свій органічний зв’язок з природою. Персоніфікація

весни як дівчини, закосиченої квітами, з краплями роси, співом жайворонка, дзвоном струмочків доповнюється протилежно новою – темою тогочасного громадського життя:

Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде… Перламутровий… У поезії переданий настрій оптимістичного сприйняття світу й очікування чогось нового, незнайомого.

Ліричний герой, звертаючись до коханої, просить відкрити своє серце весні.

Вірш написаний кількома розмірами, і це створює дивну музикальність і неповторну мелодійність. Добре обізнаний з музикою та живописом, Тичина розумів величезні можливості їх взаємодії. Навіть у назві збірки поєднується зоровий образ і музичний: сонячні кларнети.

Я вражена умінням Павла Тичини подати у невеликому за розміром творі чарівні живописні картини природи, виділяючи у кожній фразі найважливіші слова-епітети: самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий. Поезія “Арфами, арфами…” створює ілюзію широти. Я не знаю іншої поезії, у якій так переплелися б художні стилі, у якій одночасно було б порушено кілька глибоких філософських проблем.

Цій поезії жити в віках і радувати все нові й нові покоління.





Мій улюблений вірш Павла Тичини

Categories: Шкільні твори