Проблема історичної пам’яті у романі “Плаха”

Як і в попередньому романі “І понад вік триває день”, у “Пласі” письменник порушує проблему історичної пам’яті, руйнування якої принесе непоправні біди і катастрофи – духовні, моральні, екологічні. Осмислюючи подвиг Христа, причини його зради Іудою, пілатівський вибір “умивання рук”, Авдій Калістратов, який у власному “богошуканні”, намаганні ствердити благо терпить поразку за поразкою, приходить до висновку, що у плинності віків добро і зло як вічні антиподи переходять із покоління в покоління в нескінченності часу і простору, тому пам’ять цих поколінь має обов’язково зберегти в собі кращі духовні імперативи і досвід минулого, адже “якщо завтрашні забудуть про сьогоднішнє, це біда для всіх”.

Секуляризований світ, де під високопарними фразами відбувається суспільна деградація і руйнація дарованих Творцем природних багатств, приречений на загибель – фізично і морально. Так вважає зміщений уявою у часі і просторі Авдій, перенесений у Гефсиманію з бажанням порятувати Спа-сителя, жертви якого не сприймуть та й не здатні зрозуміти люди,

спокушені марнотою матеріального, гординею наукових пошуків, щоб стати вище самого Бога: “Так думатимуть ті покоління, яким Твій подвиг здаватиметься мало не безглуздям, які на той час осягнуть будову матерії до її первісної суті і, подолавши земне тяжіння, ступивши у космічні сфери, змагатимуться за всесвіт один з одним в зажерливості жахливій, прагнучи до галактичного панування, і хоча й нескінченний простір, але їм і всесвіту буде мало, бо, щоб помститися за невдачу на землі, вони готові будуть на догоду своїм амбіціям саму планету розвіяти на порох, планету, на якій Ти намагався зго-лосити культ милосердя. То Ти подумай, що для них Бог, коли вони себе вище за Бога вважають, що їм дивак, який завис на хресті, коли, знищивши всіх разом, вони саму пам’ять твою зітруть з лиця землі”.

Тривожний монолог людини в апокаліптичному передгроззі. Людини, яка, заблукавшись у намаганнях змінити світ на краще, у спробі подолати зло буде незабаром замордована сама у степу новітніми мучителями – виконавцями злочинних планів.

Ілюзією виявиться щастя з журналісткою Інгою – так неждано знайденою любов’ю. Милосердя й приязнь дарують Авдієві часто випадково зустрінуті люди. Інга теж хоче боротися з соціальним злом – наркоманією. Для неї це проблема насамперед екологічна.

Авдій, на відміну від неї, усвідомлює, що в основі цього лиха лежить передусім духовно-моральна проблема, що суспільству загалом необхідне покаяння. Адже в основі усіх суспільних, природних, моральних ка-таклізмів лежить гріховність людини. Про це говорить Христос Понтію Пілоту у вставній новелі, яка є ключем до повнішого з’ясування ідейно-філософського змісту роману Ч. Айтматова.

“Тож знай, правителю римський, кінець світу не від мене, не від стихійних лих, а від ворогування людей прийде. Від того ворогування і тих перемог, які ти славиш в захопленості державній…” – заявляє Христос прокуратору перед стратою. Логічно вбачати тут авторські алюзії щодо сучасного режиму з його осаннами вождям і самовпевненій непогрішимості пройдених шляхів та ілюзорно окреслених, примарних стратегій.

Можна впевнено стверджувати, що роман “Плаха” Ч. Айтматова антиатеїстичний твір, що своїми сміливо поставленими проблемами розбігався з офіційною державною матеріалістичною ідеок-ратією.

Характерно, що проблема визнання Бога, яку поставив письменник у романі, викликала спротив панівної ідеології. Обслуговуюча політично-державний апарат преса, що буквально через два-три роки перейде на зовсім полярні – антикомуністичні позиції з непомірно агресивним викриттям існуючої соціальної системи, гостро критикувала роман Ч. Айтматова, передусім за використання ним євангельських мотивів. З’явилися статті типу “На свида-ние с боженькой”, у яких іронізували над авторськими богошуканнями.

Але то вже були інші часи.

Роман “Плаха” не спіткала доля “Собору” О. Гончара. Тим паче, що трагедія Чорнобиля підтвердила застереження Ч. Айтматова у “Пласі”, і Н. Думбадзе в “Законі вічності”, та О. Гончара в “Соборі”, “Твоїй зорі” і в новелі “Чорний Яр”, написаній буквально напередодні великої ядерної аварії. Ця аварія у черговий раз підтвердила слова, сказані героєм Айтматова про те, що “є потенціальні пілати й тепер”

Вагомі аргументи наводитимуть і немало вчених, зокрема про те, що багато земних і космічних проблем ніколи не можуть бути доступними для освоєння наукою, поскільки таять у собі безліч містичних загадок, недосяжних людському розумові, досвід поколінь показував, що “утвердити ідеї добра і справедливості можливо тільки їх поєднанням з джерелом цих ідей – з Богом. А хто Бога відкидає, але намагається зберегти оті ідеали, уподібнюється тим, хто хоче зберегти промені, погасивши їх джерело. У цьому і полягає головна ідея роману “Плаха” Ч. Айтматова.





Проблема історичної пам’яті у романі “Плаха”

Categories: Твори з літератури