ПОЕМА “МОЙСЕЙ” – ВЕРШИНА ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА

Слова любові до свого народу І. Франко чи не найкраще виказав у своїй поемі “Мойсей”, яку вважають найвищим здобутком творчості поета:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу.

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу.

Народився І. Франко 1856 р. у сім’ї сільського коваля на Дрогобиччині. Вчитися почав з шести років. Після дворічного навчання в початковій школі вступив до гімназії, після закінчення якої 1875 р. розпочинає навчання на філософському відділенні Львівського університету. Писати вірші почав ще в гімназії.

Перші з них були надруковані в журналі “Друг”. Активна громадська позиція І. Франка проявилась у студентські роки. Разом з редакцією журналу “Друг” І. Франка заарештовують 1877 р. за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства.

Просидів у тюрмі майже вісім місяців. Саме тут були написані вірші “Товаришам із тюрми”, “Каменярі”.

Вийшовши на волю, І. Франко бере участь у виданні журналу “Громадський друг”, а після його заборони продовжує видання під іншими назвами – “Дзвін”, “Молот”.

1880 р. І. Франко має наміри переїхати жити в село, але в дорозі його знову заарештовують і після трьохмісячного ув’язнення відправляють у Нагуєвичі під нагляд поліції.

У журналі “Світ”, який виходить у Львові і одним із редакторів якого був І. Франко, друкується його повість “Борислав сміється”. З середини 90-х років Франко видає журнал “Житє і слово”, а з 1898 р. – “Літературно-науковий вісник”.

1905 р. написано поему “Мойсей”. Саме тоді І. Франка обирають членом Празької Академії наук, а 1906 р. Вчена Рада Харківського університету присвоює йому звання доктора російської словесності.

Образ біблійного пророка Мойсея з’являється у творчості І. Франка не випадково. У свідомості поета мотив пророчої самозреченості визрів давно. Про це засвідчують збірки його віршів “З вершин і низин”, “Мій ізмарагд” та ін. Цікавими є спогади Ганни Франкс Ключко, доньки поета, яка, згадуючи про поїздку батька до Італії, писала: “Надзвичайне враження на тата зробила там відома статуя Мойсея. Він довго вдивлявся в ту горду постать, в це розумне суворе лице, високе, натхненне чоло під кучерями волосся, що, немов два роги, стриміло вгору, – це був провідник народу, поневоленого єгипетськими володарями.

Він вивів єврейський народ з неволі і 40 літ блукав з ним по пустелі, учив і картав, і довів його до границі обітованої землі; народ в цю землю ввійшов, та не ввійшов в неї його вождь. Ця історія величного мужа впилася татові в душу і вона інспірувала його до написання величного твору “Мойсей”. Тато з поїздки привіз альбоми з малюнками визначних малярів і інші пам’ятки, а також образ із статуї Мойсея.

Цей образ зараз же повісив у себе в спальні над ліжком”.

М. Коцюбинський, відвідавши І. Франка уже під час роботи над поемою, згадував: “У своїй убогій хатині сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті і писав поему “Мойсей” “.

А ось що писав сам І. Франко у передмові до одного з видань свого твору: “Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні”.

А після виходу поеми довго будуть порівнювати Франка з його героєм, віддаючи тим самим шану “найкращому синові України, неустрашимому борцеві і світлому своєму провідникові, який, як Мойсей, 40 літ вів свій народ через пустелю тодішньої безідейності і темряви… Який “сорок літ, мов коваль, клепав серця і сумління” своїх братів, коли не зрозуміли, чим вони є і куди їм прямувати”… .

Отже, очевидно, що Мойсей, як провідник народу, борець за свободу і збереження високих духовних цінностей нації, був для Франка психологічно близьким, а біблійна тема осмислювалась і відтворювалась поетом на національному грунті, з урахуванням особливостей історії і психології рідного народу.

Поет проводить свого героя тими шляхами сумнівів і сподівань, боротьби з собою і навколишнім світом, які в пошуках істини пройшов сам.

За жанром “Мойсей” – ліро-епічна філософська поема. Саме глибоким філософським змістом вона наводить на роздуми про місце окремо взятої людини в житті, про роль кожного народу в історії світової культури.

Біблійна основа поеми пов’язана з легендою про пророка Мойсея, який сорок років, незважаючи на складнощі і долаючи всілякі перешкоди, муки і страждання, вів єврейський народ до землі обітованої. Хоча й з чималими труднощами, але Мойсею вдавалось упродовж цього часу підтримувати в народі ентузіазм у пошуках цієї землі. Але люди так довго йшли, що стомилися вірити й чекати, часто ошукані у своїх сподіваннях.

Вони збайдужіли і стали ледачими. Задоволення сьогоденних потреб для них стає жаданішим, ніж здійснення мрії про волю, що потребує тяжкої, тривалої праці і терпіння.

Підбурювані Датаном і Авіроном, люди перестають вірити пророку, дорікаючи йому за своє нужденне існування. Слова Мойсея про те, що обітований край близько, не знаходить відгуку серед ізраїльтян:

Ті слова про обіцяний край

Для їх слуху – се казка;

М’ясо стад їх, і масло, і сир –

Се найвищая ласка.

Мойсей розуміє, що в народі говорить рабська психологія, бо за довгі роки неволі його народ втратив почуття відповідальності і національної гідності. Пророк не виконує вимог Єгови знищити всіх євреїв з рабськими переконаннями. Він терпляче зносить усі образи, залишаючись вірним узятому на себе обов’язку.

Мойсеїв намір вивести людей з пустелі до землі обітованої Датан називає “безумством”. Мойсей не висуває ніяких аргументів, щоб переконати людей у послідовності своїх дій, у вірності обраного шляху. Він тільки говорить про те, що його дії – то “Божий наказ”. Але люди вже не слухають пророка.

Слова Датана здаються їм переконливішими, бо вони безпосередньо відповідають їхнім сьогоденним потребам про “м’ясо стад їх, і масло, і сир”. Тому настає момент, коли слова пророка розбиваються об глуху стіну нерозуміння:

І на поклик його у похід:

“Наші коні не куті”.

На обіцянки слави й побід:

“Там войовники люті”.

На принади нової землі:

“Нам і тут непогано”.

А на згадку про Божий наказ:

“Замовчи, ти, помано!”

І врешті-решт Мойсея під свист знавіснілої юрби проганяють у пустелю. Страждаючи у вигнанні, Мойсей намагається розібратися у своїх помилках, знайти відповідь на болючі питання свого сумління. Він виходить на розмову з Богом.

Але молитва не допомагає пророку, не дає розради роз’ятреній душі. Під впливом “темного демона пустелі” Азазеля, на якийсь час зневірившись у правоті своєї священної справи, у слові Божому і вишій місії Ізраїля, Мойсей був покараний Єговою:

А що ти усумнивсь на момент щодо волі моєї.

То, побачивши сю вітчизну, сам не вступиш до неї.

Тут і кості зотліють твої

На взірець і для страху

Всім, що рвуться весь вік до мети

І вмирають на шляху!

Лише після смерті Мойсея люди зрозуміли істинність його дій. Щоб продовжити шлях, вказаний пророком, вони обирають собі нового вождя з народу – конюха Єгошуа – і невдовзі досягають обіцяної пророком землі.

Трагізм образу Мойсея в тому, що він помирає напередодні досягнення мети, майже дійшовши до “пречудної долини”, але не ступивши на неї.

Певне, така доля пророка, як її розумів І. Франко і яку мав сам. Усе життя вболівав він за свій знедолений народ. Сорок років, як і Мойсей, був проводирем його, мріючи про щасливе майбутнє, так і не ^діждавшись його. І так само палко любив поет свою землю, свій народ:

О Ізраїлю! Якби ти знав.

Чого в серці тім повно!

Якби знав, як люблю я тебе!

Як люблю невимовно!

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава,

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса і держава

……………………………….

Я люблю тебе дужче, повніш,

Ніж сам бог наш Єгова.

Останні слова Мойсея, звернені до народу, – це пристрасний монолог пророка, не прийнятого своїм народом, у жертву якому він приніс своє життя. Тут, як і в пролозі до поеми, відчувається не тільки біль поета, а і його надія, віра в майбутнє України, її державність. І заради цього не жаль йому нічого, чим було пожертвовано в ім’я цих святих ідеалів – майбутньої свободи і щасливого життя народу.

Смерть Мойсея повернула його народові втрачений ідеал. З легковірного натовпу він стає народом, єдиним у своєму прагненні – свобода рідного краю, заповідана предками.

І Франко, звертаючись до біблійної теми про Мойсея, неначе закликає український народ теж бути єдиним у цій священній боротьбі, пророкуючи йому перемогу.





ПОЕМА “МОЙСЕЙ” – ВЕРШИНА ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА

Categories: Шкільні твори