Зовсім недавно українському народові нарешті повернуто ім’я Олега Ольжича – талановитого поета, науковця, діяча національно-визвольного руху. Його життя – це боротьба, яка кличе “туди, де бій за волю”, це пошуки героїчного життєвого ідеалу.
Навчався Ольжич у Празі: туди переїхав разом з матір’ю до батька, українського поета Олександра Олеся. Закінчивши університет, блискуче захитає дисертацію і здобуває звання доктора філософії. Займаючись науковою роботою, Олег Ольжич вивчає українську культуру, заглиблюється в історію, археологію.
У 30-х роках з’являються друком поезії, приходить літературне визнання…
Здасться, успішно складається і поетична доля, і наукова кар’єра. Та Олег Ольжич обирає інший життєвий шлях – боротьби за українську державність, суверенність. У 1929 році стає членом Організації українських націоналістів – і відтепер він насамперед політик, борець.
У 1937-1942 роках очолює культурну референтуру Проводу українських націоналістів, де готувались ідеологічні, освітні, пропагандистські матеріали, створювалися чіткі філософсько-світоглядні основи ОУН.
З 1939 року Олег Ольжич керує структурами ОУН на Закарпатті, а з 1941 року – націоналістичним підпіллям на Східній Україні. Збирає він також матеріали про український партизанський рух, інформує світ про німецькі злочини в Україні. 25 травня 1944 року гестапівці заарештували Олега Ольжича, а 10 червня 1944 року після жорстоких катувань у концентраційному таборі він помер.
Творчий доробок Олега Ольжича невеликий – це три збірки: “Тінь” , “Вежі” , посмертно видана “Підзамчя” , публіцистика, зосереджена на визвольній боротьбі. Оригінальний почерк вченого-археолога чітко вирізняється вже в першій збірці “Тінь”. Самі назви поезій кличуть нас у прадавні часи: “Археологія”, “Галли”, “Готи”, “Був же вік золотий…” Перед читачем постає історія, її трагедії і тріумфи.
У збірці переважають античні, давньокиївські мотиви. Автор заглиблюється в далеку реальність, тонко відчуває подих епохи, свою присутність серед славних предків “на осяяних схилах”, “в потворних іржавих болотах”, в “далекому місті на узгір’ях синіх”, тож майстерно оживлює доісторичні події:
Наш табор між чагарниками,
І-синя – лінія лісів.
Щитів і шкур гарячі плями,
Сліпучість сонця і списів.
Що день, що ніч, то менша віддаль.
Легкий похід без вороття!
Наш бог – маленький гарний ідол
В наметі нашого вождя.
Але захоплення історичною тематикою для Олега Ольжича – це насамперед погляд у сучасне. З гранітів “легендарної епохи” автор черпає сили буття: нескореність та героїзм давніх народів чатує нашу міць, мужність, відвагу:
Нам дано відділити зле й добре, мале і велике
І прославити вірність, невинність і жертву героя.
У передмові до збірки “Вежі” Олег Ольжич зазначає: “Заповіт минулого, як густе глибоке тло звучить для гострого наказу сучасності і остаточно з нею ототожнюється…” Поезія О. Ольжича – це поезія мужності і визвольної боротьби. Готовність до випробувань, до самопожертви з думкою про незалежність рідної землі – найбільший скарб для автора.
Поема насичена політичними гаслами. Відстоюються ідеали романтичної героїки, людських чеснот, шляхетність, безкомпромісність, незламність. Але тут знаходимо і застереження слабкодухим, тим, хто вагається:
Товаришу любий мій, брате.
Дивися у вічі рабам,
Як будете так воювати,
Вкраїни не бачити вам!
У поемі “Незнаному Воякові” зображено життя і смерть юнака підпільника, тернисту дорогу творців майбутнього України. Ідеєю національного відродження пройняті рядки поеми:
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди, на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили камінні.
Поет схиляється перед героями, захоплюється жертовністю “страшного покоління титанів” в ім’я майбутнього.
Олег Ольжич творив поезію, яка була дороговказом багатьом патріотам, яка покликала “на зов Києва” і його самого віддати своє молоде життя за незалежність України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Олег Ольжич – борець за національну ідею
- Родини Ростових та Волконських
- Ідея собору у романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор”
Categories: Твори на різні теми