Образи селянських жінок у поемі “Кому на Русі жити добре”

Образи селянських жінок, виведених поетом у добутках, написаних до поеми “Кому на Русі жити добре”, здаються тільки ескізами до намальованого на весь зріст портрету Матрени Тимофіївни. Якщо в 40-х роках, та й пізніше Некрасов зображує в селянських жінках переважно терпіння, затурканість, покірність, то тепер поет показує зародження в російській селянці гніву, прагнення позбутися від покірності, смиренності як сумної спадщини вікового рабства. Матрена розповідає семи мандрівникам глибоко хвилюючу повість свого життя

Важкий її шлях:

спочатку коротка радість дитячого років, що потім швидко промайнуло дівоцтво, потім заміжжя, а далі – гірка доля невістки в чоловіковій сім’ї, смерть первістка-сина, голодний рік. Етапи цього багатостраждального життя відбиті в чудесних народних піснях, якими перемежовується оповідання Матрени. Селянка перераховує перенесені її сім’єю нещастя: двічі – пожежа, тричі – сибірська виразка й т. д., супроводжуючи опис свого “щастя” словами:

Ногами я не топтана, Мотузками не в’язана, Голками не колота…

Чого ж вам ще?

Повість Матрени Тимофіївни закінчується притчею про загублені “ключі від щастя жіночого”, що символізує безвихідність важкої частки селянки. Матрена, на основі свого життєвого досвіду, рішуче заявляє:

Не справа – між бабами Щасливу шукати! Ідіть ви до чиновника,

До вельможного боярина, Ідіть ви до царя, А жінок ви не торкайте…

Після оповідання про перенесені нею в житті найтяжчих випробуваннях Матрена Тимофіївна зізнається мандрівникам:

Я потуплену голову, Серце гнівне ношу…

Найжахливіший гріх, на думку Некрасова, якому немає прохання, – це зрадництво свого брата мужика. Гліб-Староста по жадібності погодився закріпачити вісім тисяч душ, спаливши разом зі спадкоємцем-паном вільну:

На десятки років, до недавніх днів Вісім тисяч душ закріпив лиходій, З родом, із плем’ям; що народу-те!

Що народу-те! з каменем у воду-те! Все зрошує бог, а Иудин гріх Не прощається.

Кріпосне право – от той грунт, на якій можуть з’являтися зрадники із селян, подібні до Гліба “окаянному”:

Усьому провиною кріплення! Немає кріплення – Гліба нового Не буде на Русі!

У поемі є образ шпигуна, Егорки Шутова. До нього народ ставиться з лютою ворожістю: де б не з’явився шпигун, селяни всюди його переслідували. Сатирично показує Некрасов лакейство, холопство двірських. Такі Іпат, що потім був лакей і “улюблений раб” Переметьева, нарешті, навіть Клим, фіктивний бурмистер князя Качатина.

Двірські, по характеристиці Некрасова, відрізняються від селян – вони зіпсовані близькістю до поміщиків.





Образи селянських жінок у поемі “Кому на Русі жити добре”

Categories: Твори з літератури