Характеристика героїв Кому на Русі жити добре Некрасова Н. А

Веретенников Павлуша – збирач фольклору, що зустрівся мужикам – шукачам щастя, – на сільському ярмарку в селі Кузьминском. Цьому персонажеві дається дуже мізерна зовнішня характеристика, трохи відомо і про його походження. За рахунок такої невизначеності образ В. набуває узагальнювального характеру. Жива зацікавленість в долях селян виділяє В.

З середовища байдужих спостерігачів за життям народу, красномовно викритих в монологу Якима Голого. Перша ж поява В. в тексті супроводжується безкорисливим вчинком: він виручає селянина

Вавилу, купуючи черевички для його внучки. Крім того, він готовий прислухатися до чужої думки. Так, хоча він і засуджує російський народ за пияцтво, але переконується в неминучості цього зла : вислухавши Якима, і сам передлаг ает йому випити.

Бачачи непідробну увагу з боку розумного пана, і “селяни відкриваються / Миленькому до душі”. Серед передбачуваних прототипів В. фольклористи і етнографи Павло Якушкин і Павло Рыбников, діячі демократичного руху 1860-х рр. Своїм прізвищем персонаж зобов’язаний, можливо, журналістові П. Ф. Веретенникову, що декілька років підряд відвідував Нижегородський ярмарок і публікував звіти про неї в “Московських відомостях”.

Влас – староста села Великі Вахлаки. “Служачи при строгому панові, / Ніс тяготу на совісті / Мимовільного учасника / Жорстокостей його”. Після відміни кріпака права В. відмовляється від посади псевдо-бурмистра, але переймає на себе фактичну відповідальність за долю общини : “Влас був душа добра, / Хворів за усю вахлачину “- / Не за одну сім’ю”. Коли що проблиснула із смертю Последыша надія на вільне життя “без панщини… без податі… Без палиці.”. змінюється для селян новою турботою, В.

Стає заступником за селян, “живе в Москві… був в Пітері… / А толку щось немає”!. Разом з молодістю В. розлучився з оптимізмом, боїться нового, вічно похмурий. Але повсякденне життя його багата непомітними добрими справами, так, наприклад, в главі “Бенкет на весь світ” по його почину селяни збирають гроші для солдата Овсяникова.

Образ В. позбавлений зовнішньої конкретності: для Некрасова він передусім представник селянства. Важка його доля – доля усього російського народу.

Гирин Єрмил Ілліч – один з найбільш вірогідних претендентів на звання щасливця. Реальний прототип цього персонажа – селянин А. Д. Потанін, що управляв за дорученням маєтком графині Орловой, який називали Одоевщиной, а селяни перехрестили в Адовщину. Потанін прославився надзвичайною справедливістю. Некрасовский Г.

Своєю чесністю став відомий односельцям ще в ті п’ять років, що служив писарем в конторі. При старому князеві Юрлове його звільнили, але потім, при молодому, одноголосно обрали бурмистром Адовщины. За сім років свого “царювання” Г. лише одного разу покривив душею: “…з рекрутчины / Меньшого брата Митрия / Повыгородил він”. Але розкаяння в цьому проступку трохи не привело його до самогубства.

Тільки завдяки втручанню сильного пана вдалося відновити справедливість, і замість сина Ненилы Власьевны служити відправився Митрий, причому “сам князь про нього піклується”. Г. звільнився, зняв в оренду млин “і став він більше колишнього / Усьому народу любимий”. Коли ж млин вирішили продати, Г. виграв торги, але у нього не виявилося з собою грошей, щоб внести завдаток. І тоді “диво сотворилося” : Г. виручили селяни, до яких він звернувся по допомогу, за півгодини йому вдалося зібрати на базарній площі тисячу рублів.

Г. рухає не меркантильний інтерес, а бунтарський дух : “Не дорога мені млин, / Образа велика”. І хоча “мав він все, що потрібно / Для щастя: і спокій, / І гроші, і шана”, на той момент, коли селяни заводять про нього мову, Г., у зв’язку з селянським повстанням, знаходиться в острозі. Мова оповідача, сивоволосого попа, від якого стає відомо про арешт героя, несподівано уривається стороннім втручанням, а пізніше він і сам відмовляється продовжувати оповідання.

Але за цією недомовкою легко вгадується як причина бунту, так і відмова Г. допомагати в його утихомиренні.

Гліб – селянин, “великий грішник”. Згідно з легендою, повіданою в главі “Бенкет на весь світ”, “аммирал-вдовец”, учасник битви “під Ачаковым” , що завітав імператрицею вісьмома тисячами душ, помираючи, довірив старості Г. свій заповіт. Герой спокусився пообіцяними йому грошима і спалив заповіт. Цей гріх “Іуди” мужики схильні розцінювати як найтяжкий з коли-небудь досконалих, із-за нього-то їм і належить “вічно маятися”.

Тільки Гриші Добросклоно-ву вдається переконати селян, “що не вони відповідачі / За Гліба окаянного, / Всьому провиною: крепь”!.

Добросклонов Гриша – персонаж, “Бенкет, що з’являється в главі, на весь світ”, йому ж цілком присвячений епілог поеми. “У Григорія / Особа худа, бліда / І волос тонкий, в’юнкий / З відтінком червоності”. Він семінарист, син приходського дячка Трифона з села Великі Вахлаки. Сім’я їх живе в крайній бідності, тільки щедрість Власа-крестного і інших мужиків допомогла поставити на ноги Гришу і його брата Савву.

Мати їх Домна, “батрачка безмовна / На кожного, хто чим-небудь / Допоміг їй в чорний день”, рано померла, залишивши на згадку про себе страшну “Солону” пісню. У свідомості Д. образ її невід’ємний від образу батьківщини : “В серці хлопчика / З любов’ю до бідної матері / Любов до усієї вахлачине / Злилася”. Вже в п’ятнадцять років він сповнився рішучості присвятити життя народу. “Не потрібно мені ні срібла, / Ні золота, а дай Господь, / Щоб землякам моїм / І кожному селянинові / Жилося привільно-весело / На усій святій Русі!

” Він збирається в Москву вчитися, поки ж вони разом з братом по змозі допомагають мужикам: пишуть для них листи, розтлумачують “Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності”, працюють і відпочивають “з селянством нарівні”. Спостереження над життям навколишньої бідноти, роздуми про долю Росії і її народу вдягаються в поетичну форму, пісні Д. знають і люблять селяни. З його появою в поемі посилюється ліричний початок, пряма авторська оцінка вторгається в оповідання. Д.

Відмічений “друком дару Божого”; пропагандист-революціонер з народного середовища, він повинен, по думці Некрасова., служити прикладом для прогресивної інтелігенції. У його вуста автор вкладає свої переконання, свій варіант відповіді на соціальні і моральні питання, поставлені в поемі. Образ героя надає поемі композиційну завершеність.

Реальним прототипом міг бути Н. А. Добролюбов.

Олена Олександрівна – губернаторша, милосердна бариня, рятівник Матрены. “Добра була, розумна була, / Красива, здорова, / А діток не дав Бог”. Вона прихистила селянку після передчасних пологів, стала хресною матір’ю дитини, “увесь час з Лиодорушкой / Носилася як з рідним”. Завдяки її заступництву вдалося визволити Філіпа з рекрутчины.

Матрена звеличує свою благодійницю до небес, і критика справедливо відмічає в образі губернаторші відгомони сентименталізму карамзинского періоду.

Ипат – гротескний образ вірного холопа, панського лакея, що залишився вірним хазяїну і після відміни кріпака права. І. хвалиться тим, що поміщик його “рукою власною / У візок запрягав”, купав в ополонці, врятував від холодної смерті, на яку сам же перед тим і прирік. Усе це він сприймає як великі благодіяння. У мандрівників І. викликає здоровий сміх.

Корчагина Матрена Тимофіївна – селянка, її життєпису цілком присвячена третя частина поеми. “Матрена Тимофіївна / Ставна жінка, / Широка і щільна, / Років тридцяти осьми. / Красива; волос з сивиною, / Очі великі, строгі, / Вії найбагатші, / Сувора і смуглява. / На ній сорочка біла, / Та сарафан коротенький, / Та серп через плече”. Слава щасливця приводить до неї мандрівників. М. погоджується “душу викласти”, коли мужики обіцяють допомогти їй в жнивах: жнива в самому розпалі. Доля М.

Багато в чому підказала Некрасову опублікованою в 1-му томі “Голосінь Північного краю”, зібраних Е. В. Барсовим, автобіографією олонецкой вопленицы І. А. Федосеевой. Оповідання будується на основі її плачів, а також інших фольклорних матеріалів, у тому числі “Пісень, зібраних П. Н. Рыбниковым” . Велика кількість фольклорних джерел, частенько практично без зміни включених в текст “Селянки”, та і саму назву цієї частини поеми підкреслюють типовість долі М.

: це звичайна доля російської жінки, що переконливо свідчить про те, що мандрівники “затіяли / Не справу, – між бабами // Щасливу шукати”. У рідній домівці, в хорошій, непитущій сім’ї, М. жилося щасливо. Але, вийшовши заміж за Філіпа Корчагина, пічника, вона потрапила “з дівочої волі в пекло”: забобонна свекруха, п’яниця свекор, старша зовиця, на яку невістка повинна працювати, як раба.

З чоловіком, правда, їй повезло: лише одного разу справа дійшла до побоїв. Але Філіп тільки взимку повертається додому із заробітків, в решту часу ж за М.





Характеристика героїв Кому на Русі жити добре Некрасова Н. А

Categories: Твори з літератури