Частина, названа “Селянка”. Взагалі цей образ займає особливе місце у всій поезії Некрасова. Російська жінка завжди була для Некрасова головною носителькою життя, вираженням її повноти, як би символом національного існування.
От чому Некрасов з такою увагою вдивлявся в її долю, художньо досліджував її в поемі онароде.
Адже мова йшла про самий корінь життя, об неї, може бути, головному стані. Тому-Те поет приділив стільки уваги, як, напевно, жодному кандидатові в щасливі, жінці-селянці Матрене Тимофіївні Корчагіної. Матрена Тимофіївна
Однак це оповідання аж ніяк не тільки про її приватну частку. Голос Матрени Тимофіївни – це голос самого народу. Тому-Те вона частіше співає, чим розповідає, і співає пісні, не винайдені для неї Некрасовим. “Селянка” – сама фольклорна частина поеми, вона майже суцільно побудована на народно-поетичних образах і мотивах. Дійсно, образ Матрени Тимофіївни створений так, що вона як би все випробувала й побувала у всіх станах, у яких могла побувати російська жінка. Некрасовская селянка – людин, не зломлений випробуваннями, людина що вистояла.
Коли вона, починаючи оповідання про дідуся Савелію, говорив – Ну, те-те! мовлення особлива. Гріх промовчати про дідуся, Щасливець теж був… те слова ці начебто б можуть бути сприйняті як гірка іронія й на адресу його, і на адресу її щастя.
Тільки чи іронічно, однак, названий Савелій щасливим? Слідом за цими гіркими словами, останніми словами другого розділу, прямо треба вже зовсім не іронічна назва третьої – “Савелій, богатир святорусский”. Навіть одна тільки ця назва звела до себе різні й дуже значимі й високі початки народного життя й народної поезії.
В образі Савелія багато такого, що поєднує його з усією селянською масою. Недарма вже сам він переадресовує визначення “святорусский богатир” всьому сермяжному люду
Але є й те, що Савелій над цим людом піднімає як особистість виняткової долі, як вищий тип. Савелій не тільки бунтар. Він і своєрідний народний філософ.
Його роздуму про богатирське терпіння всього народу трагични. Він не просто засуджує здатність народу терпіти й не просто його підбадьорює. Він бачить складну діалектику народного життя й не береться давати останні відповіді й виносити остаточні рішення:
Не знаю я… Не знаю, що придумаю, Що буде?
Богові ведено!
Савелій не тільки богатир-бунтар. Він і богатир духу, подвижник, що рятується в монастирі. Народна релігійність завжди привертала увагу Некрасова, але аж ніяк не сама по собі. Звичайно вона з’являється в нього як символ високої народної моральності, спосіб спокути провини й здатність у самому стражданні знайти велич. От чому Савелій названий святорусским.
Наприкінці на його старчество лягає печатка майже святості. Але сама молитва богатиря Савелія, головна й остання молитва його, носить загальмирський, так сказати, суспільний і земний характер:
За все гаряче, російське Селянство я молюся!
От який багатоскладовий при всій цілісності й простоті образ створив поет. І цей образ, по суті, єдиний, що супроводжує героїню у всіх главах. А вже в самому кінці цієї частини він виявився відбитим і як би ввічненим у своєрідному пам’ятнику. Коли в останній главі Матрена Тимофіївна йде просити за свого чоловіка в місто, воно бачить там пам’ятник. Самого міста Некрасов при цьому не називає, хоча й указує на виняткову у своєму роді прикмету Костроми – пам’ятник Іванові Сусаніну: Коштує з міді кований, Точнісінько Савелій дідусь, Мужик на площі. – Чий пам’ятник? – “Сусаніна”.
Автор народної поеми не міг не виділити цей єдиний тоді в країні пам’ятник простому мужикові. Некрасов не просто декларує богатирство Савелія
Він показує, на чому це богатирство засноване: розум, воля, почуття героя складаються у випробуваннях. Все життя його – це становлення в боротьбі, внутрішнє вивільнення характеру: “… Таврований, так не раб”, – скаже Савелій. Але образ Савелія важливий не тільки сам по собі.
Він як би акомпанує протягом майже всієї частини образу героїні, так що, по суті, перед нами виникають два сильні, богатирських характери.
И характер героїні складається в тяжких випробуваннях, всі наростаючих. Уже в главі “Пісні” розказано про тяжке сімейне життя, глава “Демушка” оповідає про смерть сина, “Вовчиця” – про те, як селянці довелося лягти під різки. А за цими оповіданнями про події, сутужніше яких начебто вже не придумаєш, треба глава з назвою “Важкий рік”.
Всього цього глави про події різних, віддалених часто багатьма роками.
Образ Матрени Тимофіївни в поемі “Кому на Русі жити добре”
Categories: Твори з літератури