Людині притаманно мріяти. Мрія не дає спокою у житті, не дозволяє стояти на місці, кличе вперед… Мрія і дійсність часто виступають у суперечності. Страждаючи все життя сам, болюче відчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мріяв про світле і радісне майбутнє України. Неоднаково було йому:
Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її окраденою збудять… Тому і проклинав поет “отих царів, катів людських”, панів різних гатунків, усіх, хто несе горе народові, і кликав “громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить… хиренну волю”. Повинні порватися кайдани, повинна правда прийти на землю: …бо сонце стане І оскверненну землю спалить.
Вірив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не міг Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме він і розів’ється, як оте дерево, на яке моляться “колізаки” . Без волі немає щастя – вважав Шевченко: …де нема святої волі, Добра не буде там ніколи. Тому так зворушливо змальовує він мрію-сон нещасної кріпачки, якій уявляється, що її син: І уродливий, і багатий,
Уже засватаний, жонатий… На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; І на своїм веселім полі… Тому і славить геніальний поет українського народу синів Кавказу, що відстоюють свою незалежність : Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає. За вас правда, за вас слава І воля святая. І мріє Кобзар про часи, коли “розкуються незабаром заковані люди” , коли не зостанеться “і сліду панського на Україні” . Тоді “у селах, у веселих і люди веселі” житимуть, тоді “спочинуть невольничі утомлені руки і коліна одпочинуть, кайданами куті” . І забудеться срамотна
Давняя година. І оживе давня слава, Слава України.
Вільний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх героїв, свою історію, свою правду. Так чи інакше, але не слід чекати, поки “німець” нашу історію нам розкаже. І свою солов’їну мову народ піднесе над світом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли: …усі мови слов’янського люду – Всі знаєте. А своєї Дастьбі… Колись будем І по-своєму глаголать…
Глибоко ранило поета і духовне гноблення народу. Він вірив у Бога, “великого Бога”, вірив у жертовність Христа: За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине Божий? Але бачив Шевченко й інше: церква стала знаряддям гноблення народу.
Тому й мріє Кобзар про суспільство, де релігія буде духовно збагачувати людину, де не буде продажної служниці панства, церкви минулого: …будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти, Явленими піч топити,
А кропилом будем, брате, Нову хату вимітати. Зазнаючи горя і болю, зазнаючи гноблення з боку російського царизму, наш великий Кобзар часом проклинав москалів і польську шляхту, але мріяв про дружбу великих народів. Він писав: …Ляше, друже-брате!
Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Возобновим наш тихий рай…
Він мріяв про сім’ю вольну, нову, де: …буде син і буде мати, і будуть люде на землі, де простеляться шляхи вільні і широкі: …І пустиню опанують Веселії села. Мав Тарас і особисті мрії.
Хотілося йому з милою дружиною у маленькій хатині над Дніпром дожити віку: Я тільки хаточку в тім раї Благав і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі, Хоч на маленькій горі… Не збулася ця мрія Шевченкова. Та збулася інша: з любов’ю і шаною згадує вільна Україна “незлим тихим словом” свого сина.
Немає неволі в Україні, у повний голос звучить її мова. Горді її сини пишаються своїм героїчним минулим і намагаються впевнено дивитися в майбутнє. Але щоб посісти почесне місце серед народів світу, треба ще ой як багато зробити! Роботящим умам,
Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать І посіяне жать
Роботящим рукам.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України
Categories: Твори з літератури