Людська доля та любов до рідної землі у творах Андрія Малишка Багатий наш край поетами. Від славнозвісного віщого Бояна та сивих кобзарів до поетів сучасних, усі вони оспівували усі рідну землю та людей, що живуть на ній. Кожен з цих співців має свій стиль.
Андрій Малишко назвав себе сурмачем, “що кличе військо в битву і першим йде в запеклу битву сам”. Тематичний діапазон цього поета дуже широкий: мирна праця і війна, природа і кохання, людські долі і материнство, рідна мова – та через усі твори проходить палка любов поета до рідної землі, до своїх співвітчизників. Дуже детально змальовує Малишко характери і почуття людей, як у поемах, так і в маленьких віршах. Іноді він розповідає нам про цілий життєвий шлях героя, іноді – про окремі епізоди з його життя. Ціле життя ми проживаємо разом з колгоспною ланковою і колгоспним бригадиром Хомою Метеликом – чесними трудівниками, закоханими у рідну землю. Труднощів, горя і радості Докії Петрівни вистачило б, здається, навіть на кілька життів: вона і працювала, і виростила чотирьох дітей, і кулеметницею була, і худобу рятувала від німців, і знов поверталась до мирної праці в колгоспі.
Коли вона помирає: Поклонилась земля, поклонилися люди На життя, на братерство без кривди й огуди. так змальовує Малишко чесне життя, віддане служінню людям. Він закликає брати приклад з таких трудівників.
Серед трударів особливу пошану поет віддає вчителям – вірші “Учитель” та “Вчителько моя, зоре світова”, що став піснею. Не забуває Малишко про трудівників, людей мирних професій навіть тоді, коли пише про війну. Чи багато поетів, що присвячували вірші героїчній боротьбі з фашистськими загарбниками, помічали, скажімо, кашоварів, або теслярів, що “робили мости на Дніпрі, на Дінці і на Збручі”?
Але ж і про їхній внесок у перемогу не варто забувати. Але й яскраві легендарні образи незламних і мужніх героїв також знаходимо ми у віршах А. Малишка. Навіть вороги дивуються, коли під час громадянської війни до них в полон потрапляє… безногий кулеметник!
Підійшли й обмерли: чоловік без ніг. І стоїть та шляхта, розгублена й бліда. В очі їй сміється Опанас Біда. Запам’ятовується читачам і хлопчик-партизан, що узяв собі ім’я Прометея.
Та знову серед вибухів і пострілів з’являється світлий мирний образ колоска, що проріс після пожежі у грудочці землі, яку носив з собою боєць, зігріваючи теплом серця і зрошуючи власною кров’ю. І переплітаються легенда і дійсність, сучасність війни і далеке героїчне минуле: По містах в руїні, В селах, здалека, Ходить по Вкраїні Тінь Кармелюка,
А за ним в поході – Хлопці Ковпака Героями творів Малишка виступають не лише сучасники – він не-одноразово звертається до образів, що здобули славу нашій країні в минулі часи, як під час боротьби, так і мирного життя: таких як князь Ігор і Богдан Хмельницький, або до образів письменників – Шевченка, Франка, Лесі Українки. Змальовуючи їх, поет передає також і любов до рідної землі, гордістю якої вони стали. Про образ матері-Вітчизни, що збігається з образом матері і материнства взагалі, у творах Малишка варто сказати окремо.
Це і “Пісня про рушник”, і “Мати” , про жінку, що стала матір’ю цілого загону бійців, а не лише своїх рідних дітей. Через образ матері поет розповідає про безсмертя, вічність. Земля, Батьківщина, у нього теж мати, що: … з дитинства підіймала, Хліб дала з піснями солов’я, Відвела доріг мені немало,
Земле, зореносиця моя! Для неї – неньки-України – поет знаходить дивні метафори: вона “немов крилата птиця”, “польова мрійниця” або навіть “крапля у сонці з весла”. Словом і зброєю захищав поет рідний край, його “трави похилі”, “зорі в ясній долині” , щастя його людей, красу його природи та мови.
Щоб людському щастю дбанок свій надати, Щоб раділа з мене Україна-мати. І А. Малишко залишив таки свій прекрасний надбанок рідній землі. Адже поет всім своїм життям, кожним словом, кожним подихом славив і оспівував рідну землю і Людину на ній.
Будьмо ж гідними цієї слави і цієї пісні!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Людська доля та любов до рідної землі у творах Андрія Малишка
Categories: Твори з літератури