“Любов! Блаженство! Серце! Бог!”

Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання – це вінець любові.

Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природньо, що кохання Йоганна Вольфганга Гете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.

А оскільки трагедія “Фауст” створювалася протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріка Бріон – і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір’ю його сина.

Отже, історія з Маргаритою у трагедії “Фауст” – це сповідь юності. Усе своє життя Гете вважав, що “Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються

до неї”. На цьому підгрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підгрунті визрівають його сумління щодо виходу з вічного замкненого кола:

Я рвуся від жаги до насолоди,

І в насолоді я жаги жадаю.

Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона – символ молодості і краси, простоти і невинності, чутливості і ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження, і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, йому властива психологічна витонченість і жертовність.

Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може.

Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Але образ її цільний у своїй самовідданості і невинності.

Навіть небо змилостивилося над нею.

Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:

Крізь маску цю побачила вона

Мого ума приховану могутність.

Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання.

Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи

Паріса і прекрасної Геленн. Гелена виявилася для Фауста недосяжною, як сама краса.

Його страждання за Геленою інші – він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: “Хто взнав її – без неї жить не може!” – проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріона – сина Фауста і Гелени – стає феєричним видінням, схожим на сон.

А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись – щаслива.





“Любов! Блаженство! Серце! Бог!”

Categories: Твори з літератури