ЛІТОПИСИ – ЛІТЕРАТУРА Х-ХІІІ століть

ЛІТОПИСИ

Особливе місце в розвитку літератури займало літописання. Літописання – це літературне явище, якого не знала жодна країна Західної Європи. Літописи – це історичні твори, у яких розповідь велася за роками. В літописи увійшли не тільки лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких подавались згадки про окремі історичні події.

Саме цей матеріал і живий образний виклад надавали літопису характер художньої пам’ятки.

Майже з часу виникнення писемності у Київській Русі почалося записування видатних історичних подій. Існувало два типи таких записів – або дуже стислі, або у формі розгорнутих оповідань. Пізніше ці записи були упорядковані і розміщені відповідно до хронологічної послідовності. Тобто літопис – це зведення у хронологічному порядку коротеньких записів та докладніших розповідей про історичні події. Перше таке зведення було складене наприкінці XI століття у Києві.

Далі воно поповнювалося, поки на початку XII століття не виникло зведення, відоме як “Повість минулих літ”, або “Початковий літопис”. Ця пам’ятка подає докладні відомості про територію, заселену слов’янськими племенами, про полян, древлян, радимичів, сіверян та інші племена, їх мову та звичаї. “Повість” збереглася у кількох списках, найстаріші з яких – Лаврентіївський та Іпатіївський.

“Повість” мала три головні редакції, кожна з яких відрізняється ставленням до політики князів-нащадків Ярослава Мудрого. До нас ці редакції дійшли не в первісному вигляді, а лише у пізніших списках. Перша редакція “Повісті” була складена приблизно 1113 року, упорядником цієї редакції літопису вважається чернець Києво-Печерського монастиря Нестор. Друга редакція літопису виникла близько 1116 року у Видубецькому монастирі, що був заснований сином Ярослава – Всеволодом.

Упорядником другої редакції літопису був ігумен цього монастиря Сільвестр. Третя редакція виникла в тому ж монастирі і датується 1118 роком.

За визначенням дослідників, “Повість минулих літ” є монументально-публіцистичним твором, який подає історію Давньої Русі, і водночас – найдавнішою пам’яткою давньоруського письменства.

“Повість минулих літ” – текст, сповнений патріотизмом, ідеєю служіння рідній землі, піклуванням про її благополуччя і честь. Літописець виявляє глибоку любов до батьківщини й усвідомлює спільність усіх руських племен, а отже, підноситься над дрібними міжусобними чварами і розуміє загальноруські інтереси. До цього його спонукають завдання оборони Русі від зовнішніх ворогів.

Ці свої думки літописець вкладає в уста князів, і зі свого боку, говорить лише про тих князів, які піклуються про вітчизну, такі, як Володимир Мономах.

“Повість минулих літ” як літературний твір тісно пов’язана з фольклором: вона містить топонімічні перекази про походження міст і селищ, елементи обрядової поезії. Цей твір характеризується поетичним викладом, відчутно, що літописець користувався дружинним епосом: він у найменших подробицях розповідає про похід князя Олега на Царгород, столицю Візантії, на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги; розповідає про смерть Ігоря і помсту древлянам за неї княгині Ольги; описує войовничих та хоробрих князів Святослава та Володимира.

“Початковий літопис” має два провідних мотиви: перший – захоплення безстрашшям князів та героїчним минулим Руської землі. У літописця викликає захоплення відвага Святослава, його прямолінійність і простодушність, зневага до земних благ і почестей, любов до вітчизни. Князь ніколи не відступав перед ворогами, а перед наступом завжди попереджав їх: “Хочу на ви іти!” Не злякався він і стотисячного грецького війська у критичний момент під Переяславцем на Дунаї.

Найважливішим для нього було “не осоромити землі Руської”, адже “мертві бо сорому не мають”.

Другий лейтмотив літопису – глибокий сум з приводу княжих чвар і міжусобиць.

Якщо у першій частині “Повісті минулих літ” переважають народнопоетичні мотиви, а датування подій лише умовне, то починаючи з другої половини XI століття і до початку XII століття літописець подає оповідання, записані зі слів очевидців, дотримуючись чіткої хронологічної послідовності. Тут можна виділити оповідання про братів-мучеників Бориса і Гліба, вбитих братом Святополком, воїнську повість про битву Мстислава із Святополком, сказання “Чего ради прозвався Печерський монастирь” , оповідання Нестора про перенесення мощів Феодосія, про напад половців на Печерський монастир, про спільний похід князів проти половців та історичну повість про з’їзд у Любечі, на якому завдяки Володимиру Мономаху було встановлено мир між князями.

Оповідання і повісті чергуються з сухими порічними записами про різні події.

Літописці – щирі патріоти вітчизни, які застерігали князів від помилок попередників: у літописі зафіксовано стихійні повстання проти князів, які не обороняли рідну землю, виступи проти насильного хрещення і масового винищення волхвів. У “Початковому літописі” вчувається заклик літописців до об’єднання Руської землі, їх бажання бачити державу – могутньою, а народ – щасливим.

“Повість минулих літ” є яскравим свідченням високого рівня розвитку культури Давньої Русі.

Продовженням “Повісті минулих літ” є “Київський літопис”, який розповідає про події з 1118 до 1200 року, та “Галицько-Волинський літопис”, що продовжує опис подій аж до 1292 року. ?





ЛІТОПИСИ – ЛІТЕРАТУРА Х-ХІІІ століть

Categories: Твори на різні теми