Літописи як історико-художні твори монументального стилю

Літописання займає особливе місце в літературі Київської Русі. Літописи – це історичні твори, в яких розповідь велася за роками. Кожен народ пам’ятає свою історію. Багато відомостей і спогадів про минуле знаходимо в народних переказах, легендах, піснях, що передавалися з покоління в покоління. Літопис як своєрідна форма літературного твору виріс на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни, щоб повніше

осмислити і зрозуміти її теперішнє.

Літопис як літературний жанр виникає десь у середині XI ст. Один з найдавніших літописів, що дійшли до нас, “Повість минулих літ”, складений близько 1113 р. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У ньому подаються відомості про походження давньоруського народу й держави. Це не тільки найцінніше джерело історії Київської Русі, а й видатний твір літератури.

Тут дуже яскраво змальовуються події сивої давнини, розповідається, як жили в той час люди, якими були міста, зброя, човни. Перед нами проходять картини минулого, починаючи від заснування Києва і до початку XII ст. Літопис мав також велике патріотично-виховне значення. У ньому є відомості про діяльність князів, про боротьбу східних слов’ян із зовнішніми ворогами, про народні повстання в Київській Русі. “Повість минулих літ” пройнята любов’ю до вітчизни, турботою про її процвітання.

У ній засуджуються князівські усобиці і незгоди, боротьба за владу. Основне завдання літопису – патріотичне висвітлення величі, єдності і незалежності Руської землі. Але в літопис увійшли не лише історичні факти, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких були згадки про окремі історичні події.

Саме вони надають літопису характеру не тільки історичної, а й художньої пам’ятки. Тут виразно поєднана історична достовірність з поетичним вимислом і живим викладом. Цікавим з цього погляду є перекази про білгородський кисіль, про заснування Переяслава.

“Повість” надихала багатьох письменників нової літератури. На основі літописної легенди О. Пушкін написав славетну баладу “Повість про віщого Олега”. А в пісні “Смерть Єрмака”, написаній поетом-декабристом К. Рилєєвим, відчувається літописна розповідь про Листвинську битву 1024 року. На жаль, основний погляд на описані і літописі події є суто релігійними. Це й не дивно, бо ж автори літописних творів – церковники. І все ж літописці – щирі патріоти, які вболівають з приводу розбрату, засуджують міжусобні чвари, палко прагнуть бачити рідну землю об’єднаною, державу – могутньою, народ – щасливим.

У “Галицько-Волинському літописі” продовжується опис подій Початкового та Київського літописів. У літописі яскраво описано хоробрість князя Данила та його дружини в бою з татарами на Калці, у Шлезьку, Чехії, похід проти литовських завойовників. Описано історію князя Володимира Волинського, сина Василька. Започаткував цей літопис і пантеон українських святих, до якого увійшли, крім преподобного Антонія Печерського, і Ольга, і Володимир, і Теодосій, і Борис, і Гліб. Літопис “Повість минулих літ” – це не лише систематизована історія України, а й своєрідна хрестоматія поетичних і епічних сказань, оповідань, навіть байок та філософських творів. Велич та багатогранність цієї пам’ятки вражає, бо поєднала в собі твори найрізноманітніших жанрів.

Літописи зберегли своє значення й для нашої доби: кожен літопис – це найперше джерело вивчення історії рідного краю. Читайте літописи – славне минуле нашого народу. Бо “хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього” .



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Літописи як історико-художні твори монументального стилю

Categories: Шкільні твори