Кощей Трипетович: слов’янський слід

Весь цей прометеївський мотив в’язня, вогню і птаха спонукає шукати паралелей у слов’янських міфологічних уявленнях. При цьому слід прийняти зауваження відомих дослідників В. Іванова та В. Топорова, що При реконструкції міфологічних реалій слід вважати суттєвим не тільки семантичні та граматичні, але й звукові зв’язки, котрі навіть вважали випадковими: “… Тому тут важливим виявляється встановлення зв’язків не тільки між похідними від одного кореня, але й між словами різних коренів з подібним звуковим складом.

У зв’язку

з такою групою слів можна вважати потенційно ймовірним використання всередині одного тексту набору близькозвучних основ, що належать до сакральної лексики”.

На наш погляд, такою паралеллю є казка про визволення закутого Кощея, який мучиться у казематі войовниці, у казані, під яким горить вогонь, і з Кощеєм бореться герой після того, як сам напоїв і визволив на волю через доброту свого серця. Слід мотиву закутості Кощея наявний у епосі “Слово о полку Ігоревім”, де поразка осмислюється як пересідання у “сідло кощеєве” .

Тлумачення, за яким слово “кощей” походить з тюркського “кошчі” – “полонений”, “раб”, “слуга при коні”, вірне у тому сенсі, що в період ранніх тюрко-слов’янських контактів на основі тюркської мови пояснене вже на той час незрозуміле слов’янське слово “кащей”, “каштей”, вірогідно, беруче свій витік від етноніму “кассити” або праіндійського теоніму “Кшітігарбха” . Остання – це ім’я божества, яке зображалося тримаючим у лівій руці лотос із деревом бажань, а правою доторкається землі. В античній традиції, що синтезувала в собі уявлення Середземномор’я та Близького Сходу, “дитина на лотосі” символізує північ. Начебто дитина тут символізує Аполлона: “Ти, котрий сидиш на лотосі та освітлюєш весь світ, котрий створив на землі живі істоти… так само як ти приймаєш у північних частинах образ немовляти, сидячого на лотосі… в південних частинах – образ яструба, через котрого ти надсилаєш у повітря спеку… у західних областях у тебе образ крокодила, хвоста змії, звідки ти надсилаєш дощ і сніг; у східних частинах – крилатого дракона і несеш повітряну царську корону, котрою ти перемагаєш у боротьбі під небом і на землі”.

А Хіраньягарбха – це золотий яйцеподібний зародок, що, начебто, плавав у космічних водах і дав початок Всесвітові. Він же – початкова форма Праджапаті, який прагнув згвалтувати свою дочку Ушас і яка, втікаючи, перетворилася на лань. У греків він відомий як “Той, хто ссе лань ” , син Геракла і Авги, цар анатолійської Місії, якого тяжко поранив списом Ахіллес, а потім вилікував іржею зі свого списа. Він же – вищезгаданий хатто-хетський Телепінус, бог родючості, якого теж “лікують” жалом.

Бог Шіва-Рудра, син Ушас, обурився інцестом Праджапаті та Ушас, але той пообіцяв віддати Рудрі владу над звіриним світом і, як на нас, це мало узаконитися у вигляді шлюбу Рудри з дочкою Праджапаті – володаркою лісу і звірів Артхамадхі. Аналогічно Телепінус за порятунок сонця з полону бога океану Аруни отримує за дружину дочку володаря водної стихії.

Епітет Кощея “Трипетович” може бути пов’язаний зі старо-слов. “терпіти” , яким книжники Русі переклали грецьке ύ&pі;&omіcron;μ&epsіlon;ν&omіcron; “залишатися, витримувати, терпіти”. У реаліях праслов’ян молодші отроки – ініціанти, які називаються у джерелах “кощеями” – “рабами”, дійсно терплять : “… ініціанта завжди тримали в стані жартів і насмішок, підкреслюючи цим його окремішність від соціального світу і його ритуальну смерть і таким чином вчиняючи з ним протилежне загальноприйнятному у світі людей. До таких насмішок належить називання ініціантів – отроків кощеями”.

Як правило, такі “кощеї” прислуговували дружинникам, доглядаючи їх коней.

Грецька міфологія знає Гіппомена, який здобув за допомогою хитрощів у випробуванні ініціального характеру за дружину войовницю – бігунку Аталанту, приналежну до кола міфів про вищезгадану Артеміду, богиню лісів та звірів. Аталанта запропонувала Гіпомену змагання з бігу: він повинен був без зброї бігти попереду, а вона зі списом за ним і у випадку, якщо наздоганяла його, то героя чекала смерть. Гіпомен перехитрив її за допомогою Афродіти, яка дала йому золоті яблука, котрі слід було кидати під час бігу. Аталанта, підіймаючи яблука, відстала від героя і змушена була вийти за нього заміж.

Тобто реально життя героя залежало від круглого золотого предмета, як у Кощея – від яйця. Але Гіпомен забув віддячити Афродіті і та розпалила у нього таку сильну пристрасть, що він обняв свою наречену у храмі Кібели. Розгнівана богиня обернула їх на левів.

Батько Гіпомена Мегар, беотійський герой, син Зевса і німфи Геранії. Остання була врятована від потопу криком журавлів, тобто Мегарове народження пов’язане з водним хаосом і Мегар може бути співставлений з Хіраньягарбхою – Праджапаті, іменем якого називають праотців людства індуси.

Можливо, згодом на давньо-європейській основі відбулося народно-етимологічне осмислення імені “Трипет” через наявність у ньому того ж компоненту, що й у теонімі “Праджапаті” . Перший компонент імені – “Три-” – слід, як на нас, півставляти зі східно-романським “дрегайка” – прекрасні дівчата, святі, прикрашені квітами, котрі на день святого Івана, танцюючи, обходять поля, “забезпечуючи” цим самим урожай. Декілька дівчат зодягнені у чоловічий одяг, демонструючи схожий танок.

“Трипет”, отже, є означенням провідника сонму “дрегайок” – східнобалканських міфічних істот, відповідальних за аграрний культ. Цього Трипета ми ототожнюємо саме з українським фольклорним Дунайчиком, який “танок водив” і від небезпеки бути ним поміченою і “взятою у танець” застерігає мати дочку. У слов’ян фольклор фіксує передання про Красивого юнака Змія, який виглядає “красних дівчат” і якщо зачарує якусь, то та невиліковна навіки і від цього кохання народжується особлива людина, яку серби називають “Змій Вогняний Вовк”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Кощей Трипетович: слов’янський слід

Categories: Твори з літератури