Балада про соняшник Іван Драч

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі, щоб вилити з вуха воду. І раптом побачив сонце, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари…

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

– Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Поезія – це “оранжеве сонце”, перед яким застигають людські душі, за яким повертаються хлоп’ячі голови. Для ліричного героя “Балади про соняшник” І. Драча поезія стала захопленням на все життя.





Балада про соняшник Іван Драч

Categories: Твори з літератури