Капітанська дочка характеристика образа Гринев Петро Андрійович

КАПІТАНСЬКА ДОЧКА Гринев Петро Андрійович – головний герой останнього великого твору Пушкіна, провінційний російський дворянин, від чийого ім’я ведеться оповідання. В історичній повісті “Капітанська дочка” зійшлися всі теми пушкінської творчості 1830-х рр. Місце “звичайного” людини у великих історичних подіях, воля вибору в жорстоких соціальних обставинах, закон і милосердя, “думка сімейна” – все це в повісті присутня й пов’язане з образом головного героя-оповідача.

Спочатку Пушкін, як те було в незавершеній

повісті “Дубровский”, збирався поставити в центр оповідання дворянина-ренегата, що перейшов з одного табору в іншій ; або полоненого офіцера, що біжить від Пугачова. Тут також був прототип – хтось Башарин, саме таке прізвище повинен був носити герой, пізніше перейменований у Буланина, Валуева – і, нарешті, у Г. Ім’я це теж узято з дійсної історії пугачовщини; його носив дворянин, арештований по підозрі в зраді й пізніше виправданий. Так остаточно визначився задум оповідання про людину, волею Провидіння оказавшемся між двома ворогуючими таборами; про дворянина, що незиблемо зберігає вірність присязі, не відокремлює себе від стану в цілому й від станових подань про честь зокрема, – але який при цьому дивиться на мир непредвзято.

Замкнувши сюжетний ланцюг саме на Г. , Пушкін відтворив принцип історичної прози Вальтера Скотта, у чиїх романах такий тип героя зустрічається постійно – так само як сама ситуація: два табори, дві правди, одна доля Такий і безпосередній “літературний попередник” Г., Юрій Милославський з однойменного ” вальтер-скоттовского” роману М. Н. Загоскина. Слідом Гриневу й інші персонажі “Капітанської дочки” здобувають вальтер-скоттовские риси. Образ вірного слуги Г. Савельича сходить до Калебу з роману “Ламмермурская немісця”; епізод, у якому наречена Гринева Марья Іванівна Миронова домагається в Катерини ІІ виправдання коханого, повторює епізод із Дженни Джині з “единбургской темниці” і ін. Жанр “записок для потомства” давав можливість зобразити історію “домашнім образом” – і припускав, що життя героя буде розвертатися перед читачем із самого дитинства, а смерть героя залишиться за межами безпосереднього повіє – вования. “Передісторія” Г. проста: він син прем’єр-майора Андрія Петровича Гринева, що живе після відставки в невеликому маєтку в Симбирской губернії Виховує Петрушу кріпак “дядько”, Савельич, учить – мосье Бопре, що був перукар і мисливець до російської наливки.

Пушкіна прозоро натякає на те, що рання відставка батька була пов’язана із дворцо-вим переворотом часів Ганни Иоанновни. Причому спочатку передбачалося пояснити відставку подіями 1762 г. , єкатерининським переворотом, – але тоді хронологія порушилася б остаточно. Як би те не було, батько героя немов “виключений” з історії; він не може реалізувати себе. Так Пушкін підготовляє читача до думки, що й Петро Андрійович міг би прожити життя саму повсякденну, не розкрити закладені в ньому якості, якби не загальноросійська катастрофа 1770-х рр.

І якби не батьківська воля. На сімнадцятому році недоук, ще до народження записаний у гвардію сержантом, Г. прямо з дитячої відправляється служити – причому не в елітний Семеновский полк, а в провінцію. Спочатку він попадає в Оренбург, потім у Білогірську міцність.

Тобто туди й тоді, де й коли восени 1773 г. розгуляються пугачовці – спалахне “російський бунт, безглуздого й нещадний” . Із цієї мінути життя провінційного дворянина стуляє-ся з потоком загальноросійської історії й перетворюється в чудовий набір випадків і дзеркально повторюваних епізодів, які змушують згадати як про поетику Вальтера Скотта, так і про закони побудови російської чарівної казки. У відкритому полі гриневскую кибитку випадково застигає сніжний буран; випадково на неї натикається чорнобородий козак, що і виводить заблудлих подорожан до житла. Випадково провідник виявляється майбутнім Пугачовим. Настільки ж випадкове зчеплення всіх наступних зустрічей Г. і поворотів його долі.

Потрапивши в Білогірську міцність, в 40 верстах від Оренбурга, він закохується в дочку капітана Івана Кузьмича Миронова, вісімнадцятирічну Машу і б’ється через неї на дуелі з поручиком Швабриним; поранений; у листі до батьків просить благословення на шлюб з безприданницею; одержавши строгу відмову, перебуває в розпачі. Пугачов, захопивши міцність, випадково довідається Савельича, згадує заячий тулупчик і полтину на Горелку, після бурану пожертвувані йому Петрушей від чистого серця, – і милує барчука за мить до страти.

Мало того, відпускає його на всі чотири сторони. Але, випадково довідавшись в Оренбурзі, що Маша, захована білогірською попадею, тепер у руках у зрадника Швабрина, Г. пробує вмовити генерала виділити йому полсотни солдат і віддати наказ про звільнення міцності.

Одержавши відмову, самостійно відправляється в пугачевское лігвище. Попадає в засідку – і випадково залишається цілий; випадково виявляється в руках Пугачова, саме в той момент, коли він у гарному настрої, так що кровожерливому капралові Бєлобородову не вдається “спробувати” дворянина. Пугач торкнуть оповіданням про дівчину, насильно утримуваної Швабриним; відправляється разом з героєм у Білогірську – і, навіть довідавшись, що Маша – дворянка, наречена Г. , не міняє свого милостивого рішення.

Більш того, напівжартівливо пропонує їх поженити – і готовий прийняти на себе обов’язку посаженого батька.

Відпущені Пугачовим, Г. , Маша, Савельич попадають у засідку урядових військ ; випадково командиром загону виявляється За-Урин, якому Г. ще по шляху до місця служби, до бурану, програв 100 рублів на більярді. Відправивши Машу в батьківський маєток, Г. залишається в загоні; після узяття Татищевої міцності й придушення бунту він арештований по доносі Швабрина – і не може відвести від себе обвинувачення в зраді, оскільки не бажає вмішувати в судовий розгляд Машу.

Але та відправляється в Петербург, випадково зіштовхується із царицею на прогулянці в Царському Селі; випадково не довідається неї – і простодушно розповідає про усім. Катерина випадково пам’ятає про геройську загибель капітана Миронова. Якби не це, як знати, змогла б государиня настільки непредвзято підійти до справи й виправдати Г.? Випадково офіцер Г. , відпущений в 1774 р. і присутній при страті Пугачова, що його довідався в юрбі й кивнув, не гине в численних війнах кінця XVІІІ – початку XІX в. і становить записки для юнацтва; випадково ці записки попадають у руки “видавця”, під маскою якого ховається сам Пушкін.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Капітанська дочка характеристика образа Гринев Петро Андрійович

Categories: Твори з літератури