Недоук характеристика образа Софія

НЕДОУК Софія – племінниця Стародума ; мати С. – сваха Простакова й свойственница Простако-Виття. Софія – по-гречески означає “мудрість”.

Однак ім’я героїні одержує в комедії особливий відтінок: мудрість С. – не раціональна, не мудрість, якщо можна так виразитися, розуму, а мудрість душі, серця, почуття, мудрість чесноти. Образ С. коштує в центрі сюжету З одного боку, С. – сирота, і Простакови скористалися цим під час відсутності її опікуна Стародума. Звістка про приїзд Стародума в Москву викликає теперішню паніку в будинку

Простаковой, що розуміє, що тепер прийде розстатися з доходами від маєтку З. З іншого боку, С. – дівчина на виданье, і в неї є коханий, якому вона обіцяли руку й серце, однак Простакова ладить їй у чоловіки свого брата Скотинина. З листа Стародума Простакова й Скотинин довідаються, що С. – спадкоємиця дядиних 10 000 рублів; і тепер до неї сватається ще й Митрофан, що заохочується до одруження матір’ю, Простаковой.

Скотинин і Митрофан не люблять ІЗ, а З. не любить їх, відверто нехтуючи й сміючись над обома. Позитивні персонажі групуються навколо С. і активно сприяють її звільненню з-під дріб’язкової й корисливої опіки Простаковой. По ходу дії валять перешкоди до шлюбу С. з Милоном, а маєток Простаковой у результаті всієї цієї історії попадає під опіку влад Протягом комедії характер С. залишається незмінним: вона вірна Милону, випробовує искреннее повагу до Стародуму й поважає Правдина.

С. розумна, вона відразу зауважує, що Простако-Ва “зробилася ласковою до самої низькості” і що вона “ладить” її “і нареченої своєму синові” , глузлива, чутлива й добра. С. походить від чесних дворян, які дали їй утворення.

Її прості почуття людяні: пошана й багатство, уважає вона, повинні діставатися працями, дівчині пристойні лагідність і слухняність старшим, але любов свою вона може й повинна відстоювати. Коли Стародум, ще не знаючи Милона, хоче видати С. за якогось парубка, З. “бентежиться” і думає, що вибір нареченого залежить і від її серця. Стародум підтверджує думка З, і вона відразу ж заспокоюється, заявляючи про своєму “покорі”.

Фонвізін приклав чимало зусиль, щоб додати С. живі риси Із цією метою він використовував прийоми західної мелодрами, з’єднавши драматичні моменти із чутливими.

Однак у більшій мері його цікавило виховання чесної людини, гідного звання дворянина. По молодості років його героїня мала потребу в досвідченому керівнику-наставнику. Вона вступала в нову, саму, мабуть, відповідальну смугу життя, і драматург не пройшов мимо цього Природна чеснота С. повинна була одержати розумове огранювання.

На порозі весілля Стародум дає С. ради, зі змісту яких з’ясовується, як він розуміє правильне виховання дівиць і жінок. Найбільше Стародум боїться впливу “світла”, своїми спокусами здатного розбестити безневинн, чисту й доброчесну душу Тому в “світлі”, говорить Стародум, важливий перший крок, уміння поставити себе, і зарекомендувати.

Загальне правило говорить: дружбу треба вести з тими, хто її гідний, тобто вибирати друзів. З. недосвідчена й просить роз’яснити, чи не викличе перевага одну злість інших. Стародум учить її, що не треба чекати зла від людей, які тебе нехтують, зло виходить від тих, хто сам гідний презирства, але заздрить чеснотам ближнього.

С. уважає таких людей жалюгідними, тому що подібні люди нещасливі. Стародум попереджає: жалість не повинна зупинятися перед злом, а чесноти треба випливати своєю дорогою. Витрачати час на виховання “злих”, яких С. називає “нещасними”, не треба, тому що всяка людина, якщо в нього є совість, сам зобов’язаний розбудити в собі доброчесні почуття Засвоюючи урок, С. робить висновок, що треба ясно й твердо показати злій людині низькість його душі. Стародум додає: розум такої людини – не прямий розум, тобто лукавий, хитрий, нечесний Справжнє щастя приносять чеснота й прямій розум.

Як і Правдин, С. розуміє щастя в дусі звичайних подань: знатність, багатство.

Однак Стародум пояснює їй, що знатність і багатство – не просто титули й гроші, але “знаки” державного й цивільного положення людини, що накладають на нього моральні обов’язки. Стародум учить С. розрізняти справжній і мниме, зовнішній блиск і внутрішнє достоїнство; він супротивник егоїстичного щастя. ис. засвоює його уроки. Вона теж упевнена, що людина живе не один, що всі зобов’язані один одному.

Але якщо це так, то чому, думає З, розум не роз’яснить настільки просту істину. Стародум у відповідь вимовляє чудову фразу: “Пряму ціну розуму дає доброзвичайність”. Саме душу, “розумне серце”, роблять чесної людини “зовсім чесним”.

Так для С. проясняються найважливіші просвітительські поняття. Насіння Стародума падають на благодатний грунт, тому що “внутрішнє почуття” споконвічно доброчесної С. говорить їй те ж саме. Від загальних понять про дворянина і його посади Стародум перекладає розмова до людини, до особистої сторони його життя, до сімейного вогнища. Згорнувши зі шляхи чесноти, чоловік і дружина перестають любити один одного, почувати взаємну дружню прихильність і перетворюють спільне життя в пекло, забуваючи про будинок і про дітей.

Стародум ще й ще раз нагадує З: “чеснота все заміняє, і чесноти ніщо замінити не може”; при цьому він не забуває й про інтимну сторону шлюбу: “Тільки, мабуть, не май ти до чоловіка своєму любові, що на дружбу походила б. Май до нього дружбу, що на любов би походила”.

В остаточному підсумку в чоловіку потребна сила розуму, у дружині – чеснота, чоловік кориться розуму, дружина – чоловікові. Старі норми знаходять новий зміст, а основою сімейної гармонії знов-таки стає душа й вихідне від її “доброзвичайність”. Тому виховання чесної людини – чоловіка або жінки – складається в освіті душі



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Недоук характеристика образа Софія

Categories: Твори з літератури