Головним героєм поеми “Мертві душі” є Павло Іванович Чичиков – явище нове у літературі як суспільно-психологічний тип і, можливо, не до кінця розкритий автором у загадковості художньофілософського, власне містичного осмислення. Сама портретна характеристика цього антигероя не визначає його як індивідуальність, підкреслює стандартність у зовнішності, смаках, манерах: “…господин, не красавец, но и не дурной наружности, ни слишком толст, ни слишком тонок; нельзя сказать, чтобы стар, однако ж и не так чтобы слишком молод. Вьезд его не произвел в городе совершенно никакого шума и не был сопровожден ничем особенним…”
Значно пізніше, висвітлюючи одіссею з торгамикупівлею душ, автор зазначить: “Темно и скромно происхождение нашого героя… Совсем вышел не такой, как я думал! Ему бы следовало в бабку пойти с матерней сторони, что было бы и лучше, а он родился просто, как говорит пословица: ни в мать, ни в отца, а в проезжего молодца”. Не відзначався юний Павлуша особливими здібностями до навчання, однак ближні помітили в ньому неабиякий практицизм у житті, зокрема уміння “прирощувати” гроші, уміння сподобатись вчителям, начальству, хитро кривити душею заради кар’єри, маніпулюючи при цьому нещирістю почуттів, показними скромністю та аскетизмом.
І служба на митниці, і зв’язок з контрабандистами, і вміле уникання покари й остаточного безчестя – усі службові й чисто життєві перипетії формували досвід людини нових часів, людини з талантом здобувача : грядуща сила капіталу мала зруйнувати не тільки старі дворянські гнізда, а й сформувати нову мораль, новий тип людських відносин, де місце під сонцем може здобути лише енергійна, дієва особистість, позбавлена будьяких елементів моральних докорів і совісті. Чичиков – не якийсь дрібний шахрай чи кримінальник.
Він енергійний, дієвий, войовничонещадний до всього і всіх, хто може стояти на його шляху. Це сила, якій заздрять, яка діє безкарно і вдало, сила утверджуваної у ранзі культу підлоти, перед якою нові покоління схилятимуть голову. Прозірливі застереження великого класика! Чи не так!?
Саме цій магічній владі грошей, владі багатства підкориться людство, котре змушене буде само віддати себе у вічне рабство – рабство душі, за логікою Великого Інквізитора з “Братів Карамазових” Ф. Достоєвського: “Лучше поработите нас, но накормите нас”.
Прообразом якої сили виступає у “Мертвих душах” центральний персонаж Чичиков – стає зрозумілим: Гоголь добре усвідомлював, які чинники приведуть до поневолення людських душ. Та й власне у самій метафоризації характерів і ситуацій закладена ідейна парадигма автора з його містичною прозірливістю. Відповідь тут напрошується у самому питанні. Хто ставіить собі за мету поневолити душі?
Які душі? Омертвілі душі стають власністю князя пітьми! Можливо, подальша робота над образом, який мав би перерости в апокаліптичний символ, привела автора до творчих вагань, що і спричинило відповідні метаморфози з другим томом поеми: він перероблявся, а за дев’ять днів до смерті Гоголь спалив закінчену роботу.
Лише п’ять чудом уцілілих глав були опубліковані після смерті класика. Судячи з уцілілих сторінок другого тому, Гоголь намагався зобразити позитивне начало в національному поступі Росії, зокрема в образах поміщика Костанжогло, купця Муразова, які мали би позитивно вплинути на моральне очищення Чичикова, що попався на шахрайстві і перетворився з багача на бідняка.
Однак чи не ці вагання в ідейнохудожньому задумі головного персонажа як апокаліптичного символу могли стати причиною кризового стану великого майстра? Про це вже навряд чи дізнаємося.
“Мертві душі” Гоголя – це не тільки сатира на омертвілий духовно світ негідників, шахраїв, підлотників, світ войовничого зла, уособленого в поклонінні мамоні. Безсмертне творіння класика разом з тим є чудовою ліроепічною поемою про велику триєдину Русь, про творчу незгасаючу силу її великого народу, у велике майбутнє якого на поступах світової історії хочеться вірити автору. У поемі немало прекрасних описів, чудових ліричних відступів, деякі з яких давно стали хрестоматійними.
У метафоричній назві птиці-трійки, котра несеться у майбутнє, закладена авторська думка про сакральну триєдність Русі, сила духу якої невичерпна і незнищенна. От тільки куди – до прогресу чи до прірви – понесе вона? Болісним залишалось це питання для великого українця Гоголя: “Русь! куда ж несешься ты? дай ответ. Не дает ответа.
Чудним звоном заливается колокольчик; гремит и становится ветром разорванний в куски воздух; летит мимо все, что ни єсть на земле, и, косясь, постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Головний герой поеми “Мертві душі” Павло Іванович Чичиков
Categories: Твори з літератури