Нa початку XІX ст. ієнський гурток розпався, що означало також завершення першого етапу розвитку німецької романтичної літератури, пов’язаного з “універсальним романтизмом”. Один за одним сходять зі сцени його провідні діячі: у 1801 р. помирає Новаліс, в 1806 р. остаточно обривається свідоме життя і творчість Гельдерліна, а Ф. Шлегель поступово переходить на інші світоглядні й естетичні позиції. В цей же час, в 1805-1806 pp., заявляє про себе гейдельберзький гурток романтиків, який знаменував початок нового етапу розвитку німецького романтизму, позначеного іншими світоглядними й естетико-художніми орієнтаціями.
На цьому етапі провідною в німецькій романтичній літературі стає течія народно-фольклорного романтизму, яка давала найбільш адекватну відповідь на виклик нової історичної доби. На той час Німеччина майже повністю підпала під владу й контроль наполеонівської Франції, в країні піднімалася хвиля патріотичного й визвольного руху, і в цих умовах особливої цінності в літературі набуває національна, народно-фольклорна традиція, за відродження якої й беруться гейдельберзькі романтики. Фольклор стає для них субстанцією народного життя, істинно національною традицією поетичного мислення і мовлення, в яку вони прагнуть вдихнути нове життя. Ієнцям був притаманний універсалізм і в тому розумінні, що вони були спрямовані передусім на вселюдські інтереси й проблеми, суто німецькі інтереси й справи посідали у них порівняно скромне місце, гейдельбержці ж повністю на них зосереджуються. Ієнські романтики були філософами або ж людьми, що тяжіли до філософії, гейдельберзькі романтики були передусім філологами, знавцями національної давнини, міфології, фольклору, нарешті – народної мови.
Останні надають німецькій романтичній поезії і загалом літературі іншого змісту, іншого характеру й спрямування. Відбувся важливий перелом у її розвитку, який по-різному оцінюється в науковій літературі. Чимало дослідників оцінювали його як зниження німецького романтизму, навіть як початок його занепаду. “Поширення і занепад романтики” – так називається друга книга Р. Гух про німецький романтизм, причому в ній “поширення” і “занепад” – процеси не стадіальні, а паралельні. На цьому етапі, вважає дослідниця, німецька література “захопилася селянською сопілкою і, як зачарована, пішла за нею”, але, “відсторонившись від культури, вона несподівано для себе втратила творчу духовну силу, і їй, зрештою, нічого не лишилося, як дудіти на сопілці”.
Але це надто однобічна оцінка “гейдельберзької романтики”. Справедливіше те, що тут були, порівняно з “ієнською романтикою”, безперечні втрати – в інтелектуальному багатстві й широті, змістовій наповненості, філософічності, та були й певні набутки, німецька романтична поезія “ставала простішою, національнішою, задушевнішою, робилася доступнішою почуттям ширшого кола людей…” !.
Гейдельберзький романтизм голосно заявив про себе публікацією збірника німецьких народних пісень “Чарівний ріг хлопця” , здійсненою А. фон Арнімом і К. Брентано. Цей збірник став значною подією не тільки фольклористики, а й літератури, і викликав у Німеччині найширший резонанс. Схвальну оцінку дав йому Гете, який заявив у своїй рецензії, що “ця книга має бути у кожному домі”, а її видавці заслуговують на вінок хвали своїх співвітчизників. Згодом Гейне захоплено писав, що в цій книзі “зібрані найчарівніші квіти німецького духу”, що в цих піснях “б’ється серце німецького народу.
В них розкривається вся його похмура веселість, весь його пустотливий розум. Тут гримить німецький гнів, тут свище німецька насмішка, тут цілує німецька любов”. Щоправда, в хорі схвалення чулися й інші голоси, наприклад, Гегель знаходив у народних піснях “нерозвинений внутрішній світ” і “варварську простакуватість”.
Основу збірника складають народні пісні, зібрані Ар-німом і Брентано під час їхніх мандрів по Рейнській області та інших німецьких землях. Але водночас до збірника потрапили духовні пісні доби Реформації і поезії із старовинної німецької літератури. На той час фольклористика як наукова галузь перебувала ще в зародковому стані, і Арнім та Брентано досить вільно підходили до свого завдання.
Проявляється це не тільки у відборі матеріалу, айв публікації пісень. Видавці нерідко піддавали їх “доробці”, прагнучи повніше й виразніше розкрити їхню “душу” й поетичну чарівність. Особливо грішив цим Брентано, тоді як Арнім схильний був дотримуватися строгіших норм публікації народної поезії.
Та попри все те Арнім і Брентано досягли поставленої мети, вони опублікували збірник, який справді розкривав “душу німецького народу”, його життя й моральні цінності, його ментальність і емоційний світ. До збірника ввійшли пісні, що виникли в різних суспільних верствах та групах і відображали їхнє життя, почуття й переживання. В ньому був вірно схоплений і виразно переданий національний і місцевий колорит, що було кроком уперед порівняно з раннім романтизмом. Видавці в цілому зберегли ті якості народної поезії, які особливо цінувалися романтиками молодшого покоління: її емоційну наснаженість і безпосередність, її “природну інтонацію”, простоту поетичного вислову й мелодійність.
Все це й забезпечило збірникові величезний успіх і перетворило його на важливу віху не стільки в становленні фольклористики, скільки в розвитку романтичної літератури. Він справді дав йому нове спрямування. .
Слід тут зазначити, що хвиля захоплення фольклором, піднята “Чарівним рогом хлопця”, через певний час набрала в Німеччині інтернаціонального характеру. Цей інтерес поширюється насамперед на слов’янський фольклор, найбагатший в Європі. В 1825 р. Тальфі публікує збірник перекладів сербських народних пісень, який теж привернув загальну увагу й став примітним явищем не тільки в розвитку фольклористики, а й літератури. Ним відкривається період посиленого перекладання слов’янського фольклору в Німеччині та інших країнах Заходу і його використання в літературі.
На цій хвилі виникає інтерес і до української народної поезії, розпочинаються її переклади на німецьку мову, що в 30-40-х роках набирає значного розмаху. Тут найпримітніші явища – збірник В. Вальдбрюля “Слов’янська балалайка”, де вміщено переклади дев’яносто дев’яти українських народних пісень, і особливо збірник “Поетична Україна” пізнього романтика Ф. Боденштедта, який мав розголос у Німеччині та поза її межами й отримав високу оцінку критики.
Активну роль у розвитку німецького романтизму відіграли Я. і В. Грімми, які теж входили до гейдельберзького гуртка. Ці видатні вчені-філологи були також фольклористами, вони допомагали Арніму й Брентано в збиранні народних пісень, а згодом підготували й видали знаменитий збірник “Дитячих і сімейних казок” . На відміну від видавців “Чарівного рогу хлопця”, вони не допускали вільного поводження з фольклорними пам’ятками і публікували науково вивірені тексти, прагнучи зберегти своєрідність народної фантазії і мови. Вони видали також пам’ятки німецької середньовічної літератури – поезію майстерзінгерів, епічні поеми “Сад троянд” і “Бідний Генріх”, тваринний епос “Райнеке-лис”, написали дослідження “Германські героїчні сказання”.
Слід ще тут згадати книгу Я. Грімма “Германська міфологія”, яка започаткувала міфологічну школу в філологічних науках. Загалом же праці й публікації братів Грімм відіграли неабияку роль у розвитку німецького романтизму, в його ствердженні на шляху, відмінному від того, яким ішли ієнські романтики, в його вкоріненні в німецькій старовині, в національній духовній і літературній традиції.
Таким чином, у діяльності гейдельбержців знайшла завершене втілення одна з провідних тенденцій романтизму, яка започаткувалася ще в преромантизмі. Вони не тільки звертаються до національних джерел і витоків літератури, а й вважають їх органічним грунтом і базою творчості. Щоправда, вже ієнські романтики багато говорили про національне в літературі й культурі, але в це поняття вони не вкладали власне національного змісту: національне у них означало скоріше новоєвропейське, середньовічне, християнсько-німецьке на противагу античному, класичному, греко-латинському. І лише у гейдельбержців вперше з’являється поняття “національного” як властивого лише німецькому народові, як глибинно самобутнього в етнічному значенні.
Відповідно у них виникає свідоме прагнення творити мистецтво, що виходить із національних витоків та основ і відзначається яскравою національною своєрідністю. На цьому шляху вони досягли неабияких успіхів і збагатили національну літературу. Та водночас слід підкреслити, що в цьому романтизмі були закладені й інші тенденції, які не можна визнати позитивними.
Так, вже у деяких гей-дельбержців звернення до національно-самобутнього супроводжувалося протиставленням його всьому чужоземному, ідеалізацією патріархально-консервативних рис німецького народного життя й свідомості, спробами побудови на цій основі національно-консервативних утопій.. Подібні тенденції, слід сказати, проявлялися не лише на німецькому грунті, скоріше вони були загальноєвропейським явищем. Наприклад, дещо пізніше з усією виразністю проявилися вони у російських слов’янофілів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Гейдельберзький гурток романтиків
Categories: Твори з літератури