Німецька література, поряд з англійською, належить до тих європейських літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужнішого розвитку. На німецькому грунті він був Художнім напрямом, що розвинувся спонтанно, без великих сторонніх впливів, але сам він чинив значний вплив на романтичний рух в інших країнах. Водночас романтизм у Німеччині триваліший час, ніж в Англії, зберігав свої позиції і в літературі, і в інших сферах духовної культури, зокрема в музиці й філософії.
Без перебільшення можна ствердити, що найвищі здобутки німецької
Чимало із важливих інгредієнтів романтизму, таких як “органічна теорія” художньої творчості, наголошення її ірраціонально-емоційної природи та витоків, розуміння митця як “стихійного генія” тощо, вже виразно проявилося у “буряних геніїв”. Переважно романтичний характер носить і створений ними тип героя: це “природна людина” й водночас титанічна особистість, сповнена стихійно-творчих сил природи, пов’язана із загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа “впорядкованому суспільству” з його поверховою розсудливістю і розважливим егоїзмом.
Становлення і розвиток романтизму в Німеччині неможливо уявити без Гете й Шіллера, хоч їхні стосунки з романтиками, особливо. у Гете, були непростими, в певних моментах навіть конфронтаційними. Творчість Гете і Шіллера мала велике значення для німецького романтизму, причому не тільки рання, періоду “Бурі й натиску”, тобто преромантична, а й пізніша, періоду “веймарського класицизму”, який є одним з найзначніших проявів неокласицизму в європейській літературі й мистецтві другої половини XVІІІ й початку XІX ст.
І тут торкнемося питання, що стосується загальноєвропейського художнього процесу того часу. Нас надто привчили до думки, що між класицизмом і романтизмом завжди існувало протистояння, точилася “запекла боротьба”, як раніше любили писати. Насправді ж, в художньому житті Європи другої половини XVІІІ ст., коли розвивалися неокласицизм і преромантизм, спостерігається зовсім інша картина: їхній взаємозв’язок і взаємодія, навіть злиття в спільному художньому русі. В зарубіжній науці давно вже їх розглядають як дві взаємопов’язані форми естетико-художнього руху другої половини XVІІІ ст., що привів до радикального перелому в художньому житті Європи.
Одні вчені вважають, що при цьому “головною течію була течія романтична, а класична течія була побічною” , інші дотримуються протилежного погляду. Беручи до уваги найближчу перспективу художнього процесу, його перехід до епохи романтизму, ближчим до істини слід визнати перший із цих поглядів.
Підтвердженням цьому є й ті внутрішні зрушення, що відбувалися в літературі неокласицизму, як то: “романтичний підхід” до античності, що дедалі посилювався, ро-мантично-ліризоване переживання й інтерпретація класичних ідеалів і образів, тем і мотивів, перехід від класицистичного алегоричного до романтичного символічного тлумачення античної міфології тощо. Характерними явищами в цьому плані є творчість А. Шеньє, видатного французького поета кінця XVІІІ ст., Ф. Гельдерліна, і, звичайно ж, Гете й Шіллера. Концентрованим вираженням цих настроїв і тенденцій є, приміром, елегія Шіллера “Боги Греції” чи балада Гете “Корінфська наречена”.
Серед творів Гете особливо великий вплив на літературу романтизму мав “Фауст”, а точніше перша його частина, що побачила світ 1808 р. й була перекладена на французьку мову Ж. де Нервалем. “Фауст” був сприйнятий романтиками як твір органічно близький їм і своїм філософсько-пантеїстичним змістом і своєю вільною формою. Цей твір Гете послужив важливою опорою у формуванні жанру романтичної драматичної поеми з її універсальним змістом і титанічним героєм, що втілює в собі вищі потенції духовної людини; як зазначалося, цей жанр став одним з провідних у літературі зрілого романтизму.
Сам же Гете ставився до романтизму неоднозначно. В цілому він вбачав у ньому велике явище й поступальний рух мистецтва, особливо в розкритті внутрішнього світу людини, його глибин і його суперечностей. Близький йому був “органічний світогляд” романтиків і їхнє звернення до народно-національного грунту, що, власне, він же й започаткував у своїй “штюрмерській” ліриці.
Водночас, йому був чужий “середньовічний міф”, культивований німець-. кими романтиками, їхній, як на його погляд, надмірний суб’єктивізм і такий же надмірний нахил до фантастичного й містичного. Щодо Шіллера, то він зі своїми ідеальними прагненнями й романтичним за своєю природою пафосом легше вписувався в літературу романтизму, і його стосунки з ранніми німецькими романтиками були рівнішими й дружнішими. Щодо рецепції творчості Гете й Шіллера за межами Німеччини, зокрема в Україні й усій Східній Європі, то їх сприймали в контексті романтизму й відносили до його зачинателів і найвидатніших письменників.
Розвиток німецького романтизму відбувався в специфічних умовах країни, яка в своєму суспільно-історичному розвитку відставала від інших західноєвропейських країн. Наприкінці XVІІІ-на початку XІX ст. Німеччина залишалася країною, обтяженою феодальними пережитками, політично роздрібленою, причому в абсолютній більшості держав і володінь, на які вона поділялася, зберігався феодально-абсолютистський лад.
Характерно, що найзначн’їні імпульси, яких зазнавало громадсько-політичне й духовне життя країни в цей період, йшли переважно ззовні, із сусідньої Франції, де відбувалася велика буржуазна революція й подальші бурхливі події. Німеччина виявилася неспроможною підхопити й продовжити “французькі починання”, революційні виступи відбулися лише в деяких містах найбільш розвиненої Рейнської області. Але країна була втягнена в бурхливі події й процеси, які були започатковані Французькою революцією і продовжувалися до падіння Наполеона.
Французька революція викликала великий резонанс у Німеччині, передусім серед бюргерської інтелігенції; її вітали Гете і Шіллер, Гердер і Клопшток, брати Шлегелі й Гельдерлін, Шеллінг і Фіхте, Гегель і багато інших діячів німецької культури. Але найважливішим є те, що Французька політична революція послужила важливим стимулом до німецької духовної революції, яка розгорнулася наприкінці XVІІІ – на початку XІX ст.; активним її учасником була тогочасна німецька література.
Це й становить основний зміст першого періоду німецького романтизму і надає йому всесвітньо-історичного значення. Основні явища німецької романтичної літератури цього періоду – діяльність романтиків ієнського гуртка і творчість Ф. Гель-дерліна. Розвивалася вона тоді в найтіснішому зв’язку з філософією, з німецькою філософською революцією. І Фіхте, і Шеллінг один за одним були членами Ієнського гуртка романтиків, в Ієні ж розпочинав свою діяльність Гегель.
На другому етапі німецький романтизм розвивався вже в іншій суспільно-політичній ситуації і в іншому ідеологічному кліматі, що надавало йому іншого характеру й спрямування. На цей час революція у Франції переростає в імперію, а революційні війни – в наполеонівські, імперіалістичні. Протягом першого десятиліття XІX ст. Наполеон у кількох війнах розгромив Австрію та Пруссію і окупував або підпорядкував своєму контролю всю Німеччину. В країні розгортався визвольний рух, який помітно посилився після поразки Наполеона в Росії.
Все це активізовувало національну свідомість німців, навертало до глибинних джерел національної культури й літератури, стимулювало розвиток інших, порівняно з ієн-ським романтизмом, течій і тенденцій, зокрема народного або фольклорного романтизму. Найзначнішим явищем другого періоду німецького романтизму став гейдельберзький гурток романтиків, що склався в 1806-1807 pp. Організаторами й провідними діячами цього гуртка були А. фон Арнім і К. Брентано, примикали до нього відомі вчені-фі-лологи Я. і В. Грімми й поет-лірик Й. фон Ейхендорф.
Ще одним визначним явищем німецького романтизму другого періоду була творчість Г. фон Клейста, драматурга й прозаїка, який тримався поза групами й. об’єднаннями.
Третій етап німецького романтизму припадає на період Реставрації в історії Німеччини й всієї Європи і характеризується новими явищами й тенденціями. Його найзначнішим і найхарактернішим явищем є гротескно-фантастичний романтизм Гофмана, який можна назвати третім етапом еволюції романтизму в Німеччині. Примітним явищем цього періоду була й швабська школа романтиків, але новим словом у німецькій романтичній літературі вона не стала.
До цього ж періоду відноситься початок творчості Г. Гейне. Найзначнішим центром німецького романтичного руху стає в цей час Берлін, столиця Пруссії: сюди переїжджають Арнім і Брентано, тут розвивається творчість Гофмана і Шаміссо, з Берліном пов’язані Гейне, Граббе та інші письменники-романтики.
Німецький романтизм – Творчість Гете і Шіллера
Categories: Твори з літератури