Енеїда – Іван Петрович Котляревський – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Іван Петрович Котляревський

“Енеїда”

Робота над “Енеїдою” з перервами тривала понад 30 років. Котляревський почав працювати над поемою приблизно 1795 року. Перші розділи поеми набули такої популярності, що ходили у рукопис них списках. Один із цих списків під назвою “Мало российская “Энеида” в трех частях” 1798 року без погодження з автором у Петербурзі видав Конотопський дворянин М. Парпура.

Повторне видання вийшло у Петербурзі 1808 року, а третє, яке вже підготував сам письменник, доповнивши четвертою частиною, побачило світ у 1809 році під назвою “Вергилиева “Энеида”, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским”. Повністю поема вийшла 1842 року у Харкові уже після смерті письменника.

Жанр та джерела твору

“Енеїда” за жанром – бурлескно-травестійна поема. Це великий за обсягом віршований твір з розгорнутим сюжетом і розкриттям образу героя, яке супроводжується ліричними відступами. Відповідно до травестійних традицій, герої поеми римського автора мають український національний колорит XVIII століття. Для змалювання

буденного Котляревський використовує високий стиль і навмисне вульгаризує зображення героїчних подій, що є характерним для бурлеску,

“Енеїда” стала точкою відліку нової української літератури. Вона мала у світовій літературі багато предтеч-переробок поеми римського поета Марона Публія Вергілія. Це і “Енеїда” італійця Дж. Лаллі, француза П. Скаррона, німця Й. Міхеліса, австрійця А. Блюмауера, бурлескно-травестійна поема “Вергілієва “Енеїда”, вивернута навиворіт “, написана російською мовою, яку почав М. Осипов, а закінчив О. Котельницький. До того ж були у світовій літературі й травестійні твори на інші античні поеми, а у фольклорі існували переробки церковних творів.

Напевне, І. Котляревський, який був високоосвіченою людиною та книголюбом, знав багато таких переробок.

Певну роль у зацікавленні І. Котляревського бурлеском могли відіграти і російські журнали 70-90-х років XVIII століття, у яких часто згадувались імена античних героїв і богів у сатиричному й іронічному плані для зображення цариці Катерини II. Також у прогресивних журналах того часу дедалі частіше почали з’являтися твори про життя простих людей, кріпаків, солдатів, порушувались питання про національну самобутність та проголошувались просвітницькі ідеї.

Бурлескно-травестійна традиція була дуже поширена в українській літературі другої половини XVIII століття, зокрема у фольклорі, поетичній літературі та інтермедіях. Велику роль у поширенні бурлескно-травестійних творів відігравали мандрівні дяки, які сміливо переробляли церковні твори про Христа та Марію, великодні та різдвяні вірші.

Гротеск, бурлеск та іронія також широко використовувались на сторінках журналу І. Крилова “Почта духов” для зображення поміщиків, що нищили кріпацьке добро, чинили розправу над селянами, а потім читали сентиментальні французькі романи. І. Котляревському були відомі твори російських письменників-просвітителівМ. Ніколаєва, В. Капніста та П. Плавильщикова, а сатиричну комедію І. Крилова “Трумф” він навіть переписав з рукопису.

Усе це, ймовірно, могло дати поштовх І. Котляревському для написання “Енеїди”.

Тематика поеми

У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней – син богині Венери і смертного Анхіса – створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін.

Наприклад, бог вітрів Еол – бахур, Нептун – хабарник, Зевс – п’яниця, Венера – “шльоха”, Цірцея – “дуже злая до людей”, цар Латин – “скупиндя”. Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації – на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія – велична богиня, дружина Зевса, у Котляревського вона – лише мстива жінка, “суча дочка”.

Вергілій:

Горя він досить зазнав,

Суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів

І мстивої серцем Юнони

Лиха він досить зазнав у бою,

Доки місто поставив.

І. Котляревський:

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка,

Енея не любила – страх;

Давно уже вона хотіла,

Його щоб душка полетіла

К чортам, і щоб і дух не пах.

Дідона Вергілія – богиня “краси неземної”, повелителька і справедлива суддя, у Котляревського вона – лише приваблива вдова, і зустріч її з троянцями, які “обідрались”, “охляли, ніби в дощ щеня”, відбувається не за всіма правилами дипломатії з обміном подарунками і бенкетом, а просто на березі, де Еней поводиться з нею, як парубок з дівкою: “Поцілувались гарно всмак; за рученьки біленькі взявшись, балакали то так, то сяк”.

“Енеїда” Котляревського мала велике громадське значення, а гумор та сатира у творі були соціально спрямованими. Поет на основі античної поеми відтворив соціальну дійсність XVIII століття. Третя частина поеми, у якій зображене пекло і рай, подає загальну картину суспільства. У пеклі поет зображує панівний клас: жорстоких панів, здирників, чиновників, нечесних суддів та церковних служителів:

Тут всякії були цехмістри,

І ратмани, і бургомістри,

Судді, підсудки, писарі…

Перелік тих, хто очікував на свою чергу до пекла, доповнюється десятниками, соцькими, стряпчими, секретарями та повіреними – “начальниками, п’явками людськими”, яких автор називає проклятими. З позицій народу І. Котляревський показує, яку відплату мають отримати грішники, і за що:

Панів за те там мордували

І жарили зо всіх боків,

Що людям льготи не давали

І ставили їх за скотів.

У раю І. Котляревський показує представників трудового народу, які були пригноблені за життя:

Не ті се, що в цвітних жупанах…

Не ті се, що кричать і паки,

Не ті, що в золотих шапках.

***

…бідні, нищі, навіжені,

Що дурнями зачисляли їх…

Се вдови бідні, безпомощні,

Яким приюту не було…

Праведних панів у раю було зовсім мало, бо “трохи сього дива, Не квапляться на се вони!”.

Отже, в “Енеїді” не тільки показана правда про нелюдську сутність кріпацтва, але й висловлена надія на вищу справедливість: місце трудового народу у раю, а їх гнобителів – у пеклі. У четвертій частині поеми поет розкрив соціальні протиріччя, показав класову нерівність. З великим сумом Котляревський говорить про вільних колись козаків, які тепер змушені “волом… в плузі проходжати”.

Проте автор не втрачав надії на те, що колись буде встановлена справедливість, і у суспільстві буде панувати рівноправ’я, а люди почнуть жити за законами християнської маралі:

Ченці, попи і крутопопи

Мирян щоб знали научать;

Щоб не ганялись за гривнями,

Щоб не возились з попадями,

Та знали церкву щоб одну;

Ксьондзи до баб щоб не іржали…

Змальовуючи життя царів і властителів, поет показує, що суттєвої різниці в способі їх існування немає – воно є однаково паразитичним і безцільним, проходить у розвагах, любовних пригодах та пияцтві. А уподобання – чи то переодягання і гуляння, як у Дідони, чи то дріб’язкові сварки, бійки та інтриги, як у Адеста та Евандера, чи то обмін “песиків, сучок, лошаків”, як у Авентія, – однаково низькі та ганебні.

У викритті царів і можновладців Котляревський заходить так далеко, що алегорично навіть Катерину II зображує у поемі:

Живе на острові цариця

Цірцея, люта чарівниця

І дуже злая до людей.

1783 року Катерина II указом ствердила кріпацтво. Поета хвилює майбутнє народу та тяжка доля кріпаків:

Пропали всі ми з головами,

Прощаймось з тілом і душами,

Останній наш народ пропав:

Пропали! Як Сірко в базарі,

Готовте шиї од ярма!

Описуючи життя богів, Іван Котляревський особливу увагу приділяє наголосові на хабарництві. За характером роботи поет добре знав чиновницьку систему, і Олімп дуже нагадує якусь державну установу на зразок канцелярії, з типовим для неї чиношануванням, недовірою та хабарництвом. За хабар Еол влаштовує бурю на морі, за хабар Нептун-“дряпічка” її втихомирює, хабарі бере навіть мати богів Цібелла. Слова Сівілли свідчать про глибокий сум автора про нехтування християнською мораллю:

У нас хоть трохи хто тямущий,

Уміє жить по правді сущій,

То той, хоть з батька, та здере.

Не оминув своєю увагою поет і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього прошарку суспільства у поемі є князьок Турн.

Національний колорит поеми

В “Енеїді” Котляревський талановито відтворив побут різних верств суспільства. У творі зустрічаються описи: вечорниць, похорону, поминок, ворожінь, танців, ігор, у які грали троянці. Поет надзвичайно докладно також описує звичаї, повір’я, одяг, їжу. Цей твір є своєрідною енциклопедією народного побуту XVIII століття. Описи в поемі надзвичайно цікаві, хоча й детальні.

Еней:

Штани і пару чобіток;

Сорочку і каптан з китайки,

І шапку, пояс з каламайки,

І чорний шовковий платок.

Дідона:

Взяла кораблик бархатовий,

Спідницю і корсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула

Та і запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

Патріотизм у поемі

У п’ятій та шостій частинах поеми І. Котляревський змальовує боротьбу троянців проти рутульців. Висловити громадську серйозність “Енеїди” поету не перешкодив навіть бурлеск – рядки, сповнені патріотизмом і гордістю за героїчне минуле українського народу, за козацтво, поет прославляє Максима Залізняка. Він оспівує запорожців, участь козаків у боях проти шведів:

…славнії полки козацькі:

Лубенський, Гадяцький, Полтавський, –

В шапках, було, як мак цвітуть.

Як грянуть, сотнями ударять,

Перед себе списи поставлять,

То мов мітлою все метуть.

Прості люди постають сміливими, благородними, вірними обов’язку боронити свою Батьківщину. Такими у поемі є образи Низа та Евріала, що йдуть на смерть, коли цього вимагають обставини:

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат.

Образ троянців

Образи троянців також допомагають розкрити в поемі тему патріотизму українського козацтва.

На початку поеми троянці постають гульвісами, які тільки те й роблять, що п’ють горілку, ходять по вечорницях та залицяються до жінок і дівчат:

Щодень було у них похмілля;

Пилась горілка, як вода;

Щодень бенкети, мов весілля,

Всі п’яні, хоч посунь куда.

Пили, іграли, женихались,

Ніхто без діла не сидів.

Але у п’ятій та шостій частинах поеми троянці стають геть інакшими, з гульвіс вони перетворюються на хоробрих, дисциплінованих воїнів, готових до останнього захищати Батьківщину, на полі бою вони справжні лицарі. У цих частинах поеми автор немовби милується своїми героями – козаками

Образ Енея

Еней у поемі – козацький ватажок, “моторний і завзятіший од всіх бурлак”, гульвіса, що легко зводить жінок і так само легко їх кидає без жодних докорів сумління. Еней полюбляє горілку, але п’є лише від нудьги ; він сміливий і відчайдушний, але може на кілька років забути про важливе державне доручення.

Вдача Енея дуже суперечлива – він може бути “хлопець хоть куди козак”, а може бути боягузом і плаксієм. Але такого героя вимагав стиль бурлеску, і автор з великою теплотою ставиться до свого героя:

… моторний,

Ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

І. Котляревський наділив свого героя розумом та відвагою. У другій половині поеми Еней перетворюється з веселого гульвіси на дипломата та мудрого державного діяча, справжнього козацького отамана, що піклується про своє військо, поважає його, розуміє, що перемога – насамперед заслуга хороброго війська:

Еней один не роздягався,

Еней один за всіх не спав;

Він думав, мислив, умудрявся…

В бою Еней – насамперед, лицар: “лежачих не займає”, але захищає козацьку гідність і честь. Багато в нього й інших чеснот: “правдивий чоловік”, “як бува у нас, хотів останнім поділиться” тощо. Це збірний образ запорозького ватажка, у якому відтворені деякі риси українського народного характеру.

Мова твору

Спираючись на народну мову, Котляревський як видатний художник слова суттєво збагатив українську літературну мову. “Енеїда” за стилем є бурлескно-травестійним твором, а отже, всі мовні засоби, які використав письменник, мають переважно сатирично-гумористичний характер. Наприклад, влучні і несподівані порівняння є найпоширенішим художнім засобом твору: Нептун “вирнув з моря, як карась”, Меркурій “прискочив, мов котище мурий”, Дідона “закраснілася, мов рак”, Вулкан “розм’як, як кваша”, п’яні боги “понадувались, мов йоржі”. Стиль бурлеску позначився і на епітетах: інтриганка Юнона -“суча дочка”, розпусна Венера називається “невірною, пакосною, халявою”, ченці, попи – “святі понури”, десяцькі і соцькі – “п’явки людські”.

У поемі також досить багато вульгаризмів і лайок, що зумовлене бурлескним стилем твору, але вони не переходять межі пристойності і є частиною художнього задуму.

Письменник часто вдається до іронії, яка в ” Енеїді ” досягається завдяки невідповідності між “високим стилем” мови і зображуваними подіями. Наприклад, іронічно зображується сценка залицяння Юпітера до Юнони, у якій урочиста мова богів суперечить їх похітливим бажанням.

Гумор Котляревського йде від народного жарту, анекдоту, і письменник максимально використовує цей арсенал у синонімах. Наприклад, втеча Енея з Трої та від Дідони описується так: “тягу дав”, “п’ятами накивав”, “куди очі почухрав”, “в собачу ристь побіг”, “відтіль уплітає”, “дав драпака”.

У поемі також зустрічаються наведені без змін фольклорні порівняння, фразеологізми.

Ще однією характерною стильовою рисою Котляревського є нагромадження епітетів, порівнянь, метафоричних висловів, перерахування імен, страв тощо. У третій частині твору цим засобом поет подає портрет Сівілли:

…Вийшла бабище старая,

Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І як в намисті, вся в жовнах.

Таке нагромадження ознак не лише викликає сміх, а й дозволяє чіткіше змалювати персонаж.

Ще одним засобом творення гумору в “Енеїді” є жаргонізми, які поет створює за допомогою перекручення слів та їх порядку, уживання латинських і українських слів, перекручення українських слів на кшталт латинських.

Однією з особливостей стилю “Енеїди” є широке використання народних прислів’їв, приказок та казкових зворотів. Разом із тим окремі вислови з “Енеїди”, навпаки, стали народними прислів’ями і приказками: “Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча”, “Коли в руках чого не маєш, то не хвалися, що твоє” та ін.

Інколи у поемі, зокрема в останніх частинах, І. Котляревський відступає від бурлескної традиції і вдається до піднесеного або ліричного тону, поет оспівує любов до батьківщини, військову доблесть троянців-козаків.

Віршовий розмір

“Енеїда” написана за силабо-тонічною системою віршування: у кожному рядку є певна послідовність у чергуванні наголошених та ненаголошених складів. Віршовий розмір поеми – ямб. Строфа поеми, є десятирядковою і називається дециною. Строфа в поемі довга, римування перехресне, парне і кільцеве. Кількість складів у рядках розподілена так: 9-8 – 9-8 – 9-9 – 8-9 – 9-8.

Строфа в поемі є довгою, бо поет намагався зберегти тематичну цілісність стрункою й мелодійною.

Значення поеми

Деякий час окремі літературознавці через велику кількість фантастичних і незвичайних подій помилково називали І. П. Котляревського родоначальником українського романтизму. Але фантастичні образи і надзвичайні пригоди троянців пропущені через призму комічності з метою реалістичного зниження, а не для романтичного піднесення. Силою таланту поет відірвав “Енеїду” від церковної і класицистичної манери, поставив сюжет на світський грунт, а отже, не обмежився межами перелицьовування і бурлеску.

Цим твором Котляревський розпочав ранній етап реалістичної літератури.

“Енеїда” написана народною мовою і на народній основі, у ній відбито особливості національного характеру українського народу, його мораль і погляди на громадське життя. Поет оспівав не лише народний побут, але й думки, почуття та мрії трудящих мас. І саме це робить “Енеїду” справді народною.

На думку багатьох дослідників, надзвичайна цінність “Енеїди” полягає в тому, що цим твором Котляревський також довів мистецьку повноцінність української мови, яку до того вважали лише говіркою.

“Енеїда” стала здобутком не тільки української, але й світової літератури і витримала випробування часом. Уже на початку XIX століття ім’я Котляревського було широко відоме в Європі. У 1801 році в “Геттінгенських відомостях для вчених” було вміщено повідомлення про “Енеїду”. А з 1806 року у різних славістичних та літературних виданнях Росії, Польщі та Чехії можна знайти відомості чи згадки про “Енеїду”.

1834 року про Котляревського було надруковано англійською мовою у книзі славістики Тальві “Історичний огляд слов’янських мов”.

“Енеїду” високо цінували М. Костомаров, О. Пипін, М. Драгоманов, І. Франко, П. Житецький, Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Коцюбинський.

1910 року Іван Франко писав: “… Його твори викликали в пізнішій українській критиці різні суперечливі думки, але жоден критик не міг відмовити йому великого поетичного таланту, глибокої знайомості українського народного життя і щирого замилування до українського народу”.

Поема надихнула композиторів на створення музичних творів: Микола Лисенко створив оперу “Енеїда” , Ярослав Лопатинський – оперу “Еней на мандрівці”. У1971 році вперше на сцені Полтавського народного театру була здійснена інсценізація “Енеїди”, у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка йде бурлескна опера ” Енеїда”.

“Енеїда” була перекладена польською, чеською, російською та білоруською мовами, уривки з поеми перекладені французькою, англійською та іншими мовами. ?





Енеїда – Іван Петрович Котляревський – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Categories: Твори на різні теми