Dіxі et anіmam meam levavі Иезекииль В. І. Немирович-Данченко говорив, що в п’єсах А. П. Чехова створюється “підводний плин”, тобто подвійне подання про кожну діючу особу Цей же принцип використовує Шукшин для розкриття образа Броньки Пупкова. Зовні Бронька Пупків – невдаха й п’яниця. До роботи в колгоспі душу в нього не лежить, а любить він бродити з міськими мисливцями потайте. Сімейне життя в нього не зложилася: він постійно скандалить зі своєю дружиною – грубою, некрасивою, товстогубою бабою, що лає його “лісовою худобою”.
У Броньки є син-підліток, якого він любить і соромиться.
Ще герой любить побитися із сільськими мужиками й поноситися з оглушливим тріском по всьому селу на своєму мопеді Коротше кажучи, Бронька – несерйозна й безпутна людина. Однак ця видима всім життя не вичерпує характер героя. Шукшин не прагне до полегшеного сприйняттю й оцінці Броньки.
Налесние скитания, бійки, блазнівські витівки героя можна подивитися й з іншої сторони.
Він людина непосидючий і товариський, а ще чудовий стрілець. Саме тому він любить мисливське життя, тут видний його талант. До того ж він, як відзначає автор, незлопам’ятний, нежадібний, умілий оповідач. Одним словом, Бронька – жива й легка людина.
У його поводженні автор відзначає дві странности-чудинки.
По-перше, французька фраза “Миль пардон, мадам!”, що він незрозуміло де почув і вживає до місця й не до діла. По-друге, придумана їм історія про замах на Гітлера, що він завзято розповідає кожної партії міських мисливців в останній вечір у багаття. Ця історія виявляє в Броньке самобутність і талановитість, так і не розкрилися в повсякденному житті й у силу обставин, і по ньнього власній провині Про свій замах на Гітлера герой розповідає неквапливо, з безліччю подробиць, вони викликають посмішку й допомагають зрозуміти, що вся ця історія – вигадка.
Досить згадати, як відбувається спецвиучка Броньки перед відповідальним “спецзавданням партії й уряду”: йому, рядовому нестройової служби, надали окрему кімнату в госпіталі й двох ординарців-старшин, які повинні виконувати всього його бажання. Потрапивши в бункер, він відмовляється віддавати пакет із браунінгом важливому генералові, говорячи на чистій німецькій мові: “Миль пардон, мадам, тільки фьюреру! “. А перед тим як “стрелить” у Гітлера, він виголошує схвильовану промову, схожу на мовлення радянського розвідника з популярного в 60-е роки XX століття радянського кінофільму “Подвиг розвідника”. Однак для Шукшина важливо не стільки що говорить герой, скільки чому і як він говорить.
Так в оповіданні виникає “підводний плин”. Чому Бронька придумав свою історію про замах і розповідає її, незважаючи на глузування всього села? Тому що в його душі панує розлад між загостреним почуттям справедливості й реальним життєвим порядком, у якому справедливість присутня дуже рідко.
У цьому розладі криються причини моральної драми героя – гарного, душевно чуйної й совісної людини, вона не має сил забути війну навіть через двадцять років після її закінчення.
Смішна, вигадана історія Броньки розкриває драматичну “історію душ і” , що є не тільки в блискучого аристократа Печорина, але й у малограмотного, “дивовижного” колгоспника Пупкова. Тому неприкрашений драматизм другого образа нічим не уступає романтично піднесеному драматизму першого. Образ Броньки Пупкова розкриває драму особистості, про яку звичайно говорять: нажив душу, але не нажив долі Шукшин постійно підкреслює контраст між змістом історії й манерою її викладу. Бронька кілька разів зупиняється, тому що невдаване хвилювання не дає йому говорити, душераздирающе кричить, коли стріляє в Гітлера, і безутішно плаче, коли повідомляє, що промахнувся.
Далі наступає гробова тиша, вражені слухачі почувають, “що говорити що-небудь – недобре”.
Розказана в такий спосіб історія про замах свідчить про щирість почуттів героя. Цього й домагається Шукшин, а те, що Бронькина історія – чиста вигадка, стає вже неважливо. Звичайно люди бояться нерозуміння й глузувань, тому рідко розкривають свою душу.
Фронтовики соромляться розповідати про жахи війни, не хочуть роз’ятрювати свої щиросердечні рани, лякати близьких своїми важкими спогадами Але є “чудики”, які нічого цього не бояться й не соромляться, хоча дійсно зіштовхуються з нерозумінням навколишніх і стають посміховищем в очах “нормальних” людей.
Бронька і є цей “чудик”, що “виступає”, хоча толком не знає навіщо, потім він заглушає сором Горелкою, але не відмовляється від своєї вигадки, “искажающей історію”. У диваку, затверджував Шукшин, проривається те, що носить у собі народна свідомість і в чому виражається людська суть. Так і в Броньке вопиет трагедія й подвиг народу у Великій Вітчизняній війні: “За наші страждання!
За наші рани! За кров радянських людей! За зруйновані міста й села!
За сльози наших дружин і матерів! ” – кричить він Гітлерові, і в душі читача народжується жаль до смішного героя.
Підбиваючи підсумок, варто помітити, що критики часто порівнюють Броньку Пупкова з іншими знаменитими літературними героями-вигадниками, і після порівняння виходить, що Бронька не схожо ні на кого з них. Барон Мюнхгаузен розповідає свої дотепні мисливські історії, щоб повеселити компанію, а це, без сумніву, є серйозним заняттям. Хлестаков придумує собі високий чин і блискуче петербурзьке життя, щоб відчути себе поважною особою хоча б у мріях.
Бронька Пупків не намагається розважати міських мисливців оповіданням про замах, але хоче виговоритися, вилити свій щиросердечний біль У нього також немає наміру представити себе чудовимим хоробрим-героєм, подвиг якого не оцінений. Його життєва позиція ближче всього до філософії “лицаря сумного образа” Дон Кихота. І Бронька Пупків, якого в рідному селі вважали “чудиком”, і шляхетний іспанський ідальго, якого всі приймають за божевільного, – обоє керуються одним бажанням справедливості, а воно здається смішним для навколишніх “розумних” людей.
Але обоє героя не бажають пристосовуватися до існуючому “порядку”, ідуть проти нього, хоча самі страждають від своєї завзятості Одним словом, у цих героях з’єднуються драматичний і комічний пафос, “видимий світ сміх і незримі, невідомі йому сльози” .
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Чим цікавий образ Броньки Пулкова з оповідання Шукшина В. М. Миль пардон, мадам!?
Categories: Твори з літератури