Іван Якович Франко – видатний поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, учений-гуманітарій, активний громадський діяч, філософ.
І. Франко був різнобічно обдарованою людиною. Усього себе він присвятив збагаченню української культури, піднесенню її до європейського рівня. Літературна діяльність І. Франка стала цілою епохою в історії українського письменства та значною мірою урізноманітнила європейську художню палітру.
Літературознавчі праці І. Франка сприяли розвиткові української гуманітарної науки, а його перекладацька діяльність знайомила українського читача з найкращими досягненнями світової культури.
Літературознавча, критична і публіцистична спадщина Івана Франка – найбільше досягнення української критики і публіцистики другої половини XIX – початку XX ст. .
І. Франко обгрунтував теорію наукового реалізму – література повинна художньо досліджувати дійсність у різних параметрах, творитися на засадах народності.
Автор поетичних збірок: “Баляди і розкази”, “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд”, “Із днів журби” та ін. Переклав з 14-ти мов твори світових класиків.
Особливості творчості:
– І. Франко творив майже в усіх літературних жанрах: поезії, поеми, казки, оповідання для дітей і дорослих, повісті, романи, драматичні твори, нариси, фейлетони, памфлети, етюди, літературно-критичні статті тощо);
– проза письменника має гуманістично-просвітительський зміст, насичена соціальним оптимізмом;
– поезія характеризується патріотичною наснаженістю, глибиною філософських роздумів, щирістю душевних переживань ;
– тематичні обрії творчості;
– сучасне і минуле галицького села;
– зображення життя людей “дна”;
. – навчання і виховання дітей;
– життя інтелігенції, духівництва, робітників;
– історичне минуле;
– проблеми сучасного життя та ін.
– Іван Франко частково дотримується традиційних поглядів на тематичні пласти української літератури, що розкривають життя різних соціальних верств українського народу, і, у той же час, виводить літературу на нові обрії.
Стильово І. Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він – найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка “З вершин і низин”.
Традиції й новаторство в художній літературі – це взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності. Традиція в будь-якій сфері людської діяльності – те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі у процесі тривалого її розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи і т. п.
Новаторство – нововведення, характеристика тих граней творчої діяльності людини, якими ця діяльність відрізняється від традиційних форм. Письменник стає новатором у відкритті тем, типів, у вдосконаленні жанрових форм.
Гімн – урочистий твір символічно-програмового змісту.
Поезія ввійшла до збірки “З вершин і низин”, яка вийшла у 1887 р. видання).
У поезії постав образ “вічного революцьонера” як одвічного духу, що “тіло рве до бою, рве за поступ, щастя, волю”. Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу пориву людини до свободи, щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час.
Дух, що тільки “вчора розповився”, простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених.
Голос “вічного революціонера”, одвічного бунтаря, що не мириться з неволею, тепер чути в середовищі експлуатованих мас – “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”. Він дає людям праці наснагу, породжує в них силу й завзяття “не ридать, а добувати хоч синам, як не Собі, кращу долю в боротьбі”. Поет вірить у велику силу “науки, думки, волі”, що поведе людину до кращого життя.
Ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивають визвольні настрої українського народу.
Третя поетична збірка І. Франка, що вийшла за життя поета двома виданнями, народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить підзаголовок “Лірична драма”.
М. Коцюбинський назвав збірку визначним явищем лірики: “Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, сирівцеві кохання і настроїв”.
У поезіях збірки відкривається трагедія закоханого серця. Перед читачем – ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою життєвою історією, морем думок, переживань, мрій.
Збірка поділяється на три цикли, вірші в них – “зів’ялі листочки”.
Зів’яле листя – алегоричний образ, що символізує “завмерлеє в серці кохання”.
Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але поет не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу – височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство.
І. Франко передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість.
“Чого являєшся мені у сні?..” – поезія із другого жмутка збірки “Зів’яле листя”, написана у формі внутрішнього монологу, щирої сповіді ліричного героя, душа якого зазнала страждань.
У творі представлена історія нерозділеного кохання. Горда дівчина не відповіла ліричному героєві взаємністю, знехтувала його почуттями. А той не може забути очі коханої, вони являються йому уві сні, і він питає, навіщо тривожать душу.
Потім сам собі відповідає, що хай кохана приходить до нього, хоч у сні він зазнає щастя.
Глибину страждань передають сповнені болю запитання. Епітети, порівняння передають чарівність образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя.
Сила почуттів, пристрасть виливається у героя в пісні, і вони тривожать душу інших, знаходять у їхніх серцях відгук.
Поезію написано чотиристопним ямбом, що. чергується з одностопним ямбічним рядком. Така побудова надає твору особливого ритму, напруженості.
Вірш має автобіографічні мотиви, покладений на музику, є однією з перлин світової інтимної лірики.
Поема є одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові. Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У Цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного “замученого, розбитого” народу.
Автор розмірковує над долею рідного краю, поневоленого сусідніми державами, які його “скували й запрягли на вірність”; пророкує відродження України в процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що вона засяє, “у народів вольних колі”.
Твір характеризується своєрідною строфічною будовою.
Терцина – 1) віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи; 2) вірш, написаний у такій формі.
Фрагмент прблогу до поеми “Мойсей”
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?..
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання…
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…
Епічний твір – художній твір, у якому зміст розкривається у формі авторської розповіді про події зовнішнього світу, основним предметом художнього відтворення є соціальне буття людей у його найрізноманітніших проявах і причинно-наслідкових зв’язках.
Новела – один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю у викладі, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв’язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної побудови.
Оповідання – невеликий епічний твір про одну чи декілька подій з життя персонажа, що відіграють важливу роль у його долі. Для оповідання характерні відсутність широкої мотивації подій, стиглість або відсутність описів, представлення персонажів переважно у сформованому вигляді.
Повість – розповідний прозовий твір, більший за обсягом від оповідання, менший від роману, що має однолінійний сюжет, головних і другорядних персонажів.
Роман – великий і складний за будовою епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
За змістом роман може бути:
– соціальний;
– соціально-побутовий;
– історичний;
– психологічний;
– філософський;
– сатиричний;
– пригодницький;
– біографічний;
– фантастичний ;
– автобіографічний;
– готичний;
– химерний;
– детективний.
Жанрові різновиди роману:
– роман виховання
– роман із ключем ;
– роман-подорож ;
– роман у новелах ;
– роман-епопея ;
-роман-хроніка;
– роман у листах,
– роман-ріка;
– роман-балада – жанровий різновид роману, який містить ознаки балади.
Комічне – це естетична категорія, яка поєднує в собі смішне в житті та способи його відображення в художній творчості; це життєва суперечність, що стає у мистецтві об’єктом емоційно й естетично забарвленої критики – осміяння.
Основні форми комічного:
Фарс – обмеження смішного лише зовнішніми діями, зовнішньою потворністю.
Дотеп – влучний, стислий, часто афористичний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком. Комічне в дотепі грунтується на несподіваності паралелі образу, переосмисленні вислову тощо.
Основні типи комічного:
Гумор – вид комічного, коли про серйозне говориться із посмішкою, коли доброзичливому осміянню піддаються вади в характері, поведінці, зовнішньому вигляді людей, беззлобно-добродушне, жартівливе зображення смішних явищ.
Сатира – спосіб художнього відображення явищ дійсності, який знаходить вияв у різкому висміюванні негативного в суспільному житті й людських характерах; непримиренне, гнівне осміяння всього потворного.
Гротеск – вищий ступінь комічного, художній прийом у мистецтві, заснований на нарочито карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного чи страшного з комічним, смішним.
Найпоширеніші види гумору і сатири:
– жарт ;
– іронія ;
– сарказм.
Основні засоби створення комічних ситуацій та образів:
– бурлеск;
– травестія;
– пародіювання – висміювання або дискредитування когось через наслідування;
– гротеск;
– каламбур – дуже стислий твір, побудований на комічному використанні багатозначності якогось слова чи вислову або звукової подібності слів;
– шарж – зображення кого-небудь у навмисне спотвореному чи смішному вигляді.
Трагічне – зображення у художньому творі нещастя, страждання, безвихідного становища або загибелі людини.
Стародавня Греція
Причина трагічного – втручання фатуму у долі людей, які не могли цьому протистояти.
Епоха Відродження
Причина трагічного – невідповідність, суперечність між прагненнями героя і несприятливими суспільними обставинами.
Класицизм
Трагічне як наслідок конфлікту між почуттями героя та його обов’язками перед державою, народом.
Реалізм
Причина трагічного – несприятливі суспільні умови, реакційність громади тощо.
Романтизм, модернізм
Причина трагічного – невміння людини згармонізувати різні грані своєї душі, рівні буття.
Героїчне – найвище піднесення людського духу, відданість загальнолюдським ідеалам добра і справедливості, що виявляється у саможертовній боротьбі за їхню перемогу.
Найхарактерніші жанри драми:
Трагедія – драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине.
Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні суспільні й побутові явища, негативні риси людей.
Власне драма – драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне.
Жанрові різновиди драматичних творів
– Мелодрама – повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих; незвичайна доля позитивних персонажів, виняткові почуття і страждання викликають розчулення, щаслива кінцівка – почуття радості.
– Водевіль – невелика, часто одноактна весела п’єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями; характерні проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, гострота реплік.
– Трагікомедія – драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії.
– Містерія – масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд.
– Драма-феєрія – драматичний твір з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
Особливості композиції драматичних творів
Основу драматичних творів становлять монологи, діалоги, полілоги персонажів і авторські ремарки.
Репліка – кожне окреме висловлювання персонажа п’єси.
Ремарка – авторське пояснення для режисера й акторів, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героїв, їхні дії, жести, інтонації тощо.
Особливості п’єси:
– композиція: дії поділяються на яви ;
– портрети, пейзажі; авторські відступи, інтер’єри, екстер’єри відсутні або винесені в ремарки;
– розміщення розв’язки ближче до кінця драми.
Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, характерів і обставин, яке покладено в основу дії: конфлікт може відбуватися між особою та суспільством, між персонажами, у свідомості героя; може бути явним чи прихованим, зовнішнім чи внутрішнім.
Прототип – реально існуюча конкретна особа, життя, характер, діяльність якої покладені письменником в основу створеного ним художнього образу.
Художня типізація – художнє узагальнення певних життєвих явищ у конкретних, індивідуальних образах і картинах. Відбираючи істотне, суттєве, властиве багатьом людям і явищам, письменник за допомогою образної уяви і художнього вимислу втілює це типове в індивідуальному образі.
Тип – це яскравий художній образ – персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)ЗНО – Іван Франко
Categories: Твори на різні теми