Життєвий шлях і добутки О. І. Купріна

Продовжуючи демократичні і гуманістичні традиції російських літераторів, особливо Л. М. Толстого і А. П. Чехова, О. І. Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. У його яркій, самобутній прозі відбилося буття різних класів і станів російського суспільства кінця XІX – початку XX століття. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування у кадетському корпусі. Він почав писати вірші, де звучать то ноти зневіри і туги, то чуються героїчні мотиви. У 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує своє перше невелике

оповідання у журналі “Російський сатиричний листок”, що називається “Останній дебют”. За опублікування оповідання без дозволу начальства Купрін був підданий арешту і відсидів на гауптвахті.

Вийшовши у відставку і оселившись у Києві, письменник співробітничає у київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів “Київські типи”.

Створені ним образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини і людей “дна”, характерні для всієї переджовтневої Росії. Тут зустрічаються образи студента, квартирної господарки, прочанки, пожежного, невдалої співачки, художника-модерніста, колоритних жителів нетрів. Уже у 90-х роках на матеріалі армійського побуту у оповіданнях “Дізнання”, “Нічліг” письменник ставить гострі моральні проблеми.

У оповіданні “Дізнання” обурливий факт покарання різками солдата-татарина Мухамета Байгузина, що навіть не міг зрозуміти, за що його карають, змушує підпоручика Козловського по-новому відчути мертвущу, бездушну атмосферу царської казарми. У цих оповіданнях відчувається вплив Л. Толстого, що покладав на інтелігенцію моральну відповідальність за страждання і трагічну долю народу. У середині 90-х років у творчість Купріна владно входить нова тема, підказана часом. Навесні він їде кореспондентом газети у Донецький басейн, де знайомиться із умовами праці і побуту робітників. У 1896 році він пише велику повість “Молох”.

Тут він значніше і глибше, ніж його попередники, відбив протиріччя між працею і капіталом. У повісті дана картина життя великого заводу, показаний убогий побут робочих селищ, стихійні протести робітників. Письменник показав все це через сприйняття інтелігента. Інженер Бобров, подібно гаршиньским героям, болісно і гостро реагує на чужий біль, на прояв несправедливості. Герой порівнює капіталістичний прогрес, що створює фабрики і заводи, із чудовиськом Молохом, що вимагає людських жертв.

Конкретним втіленням Молоха в повісті є ділок Квашнін, що не гидує ніякими засобами для того, щоб нажити мільйони. У той же час він не проти виступити у ролі діяча і вождя буржуазного класу.

Бобров Із бридливістю спостерігає сцену плазування перед Квашніним. Предметом угоди із цим ділком стає наречена Боброва Ніна Зіненко. Героєві повести властиві подвійність і коливання. У момент стихійного спалаху протесту герой прагне підірвати заводські казани і тим помститися за свої й чужі страждання.

Але потім вгасає рішучість, і він відмовляється від помсти ненависному Молоху. Сюжет повісті не вичерпується трагедією Боброва. Повість завершує оповідання про стихійний бунт робітників, підпалі заводу, втечі Квашніна і виклику карателів для розправи з повсталими. До робочої теми Купрін згодом у таких масштабах вже не звертався.

Письменник не був пов’язаний з революційним рухом, багато чого йому було неясно у соціально-політичних проблемах часу. У 1897 році Купрін служить керуючим маєтком у Ровенському повіті. Тут він тісно зблизився із селянами, що і відбилося у його оповіданнях “Лісова глухомань”, “Конокради”, “Срібний вовк”. Там же він написав чудову повість “Олеся”. Перед нами поетичний образ дівчини Олесі, що виросла в хаті старої “чаклунки”, поза звичайними нормами селянської сім’ї.

Кохання Олесі інтелігента Івана Тимофійовича, що випадково заїхав у глухе лісове сіло – це вільне, просте і сильне почуття, без оглядки і зобов’язань. Історія дівчини має трагічний кінець, тут вторгаються у привільне життя Олесі і корисливі розрахунки чиновників, і марновірства темних селян. Побита і осміяна, Олеся змушена бігти від людей. Дивні оповідання О. І. Купріна про тварин. Нерідко сильні і гарні тварини стають жертвами корисливості, низинних людських страстей. У 1899 році відбувається знайомство О. Купріна з М. Горьким.

У горьковському видавництві “Знання” у 1905 р. публікується повість Купріна “Двобій”. Своєчасність і суспільна цінність добутку полягає у тім, що він правдиво і яскраво показав внутрішнє розкладання царської армії, цього оплоту самодержавного режиму. Герой повести “Двобій” молодий поручик Ромашов показаний у процесі духовного росту, поступового прозріння, звільнення з-під влади консервативно-традиційних понять і подань свого кола. На початку повісті, незважаючи на доброту, Ромашов наївно ділить усіх на “людей чорної й білої кістки”, вважаючи, що він належить до особливої, вищої касти.

У міру того, як розсіюються помилкові ілюзії, Ромашов починає міркувати про порочність армійських порядків, про несправедливості існуючих суспільних відносин. У нього виникає почуття самотності, жагуче заперечення нелюдськи брудного, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Бобетинський, армійський служака і п’яниця Зливу – всі ці офіцери показані далекими правдошукачеві Ромашову.

В умовах сваволі і безправ’я вони втрачають не тільки справжнє поняття про честь, але і людський вигляд. Це особливо позначається в їхньому відношенні до солдатів.

У повісті цілий ряд епізодів присвячені опису солдатської муштри, уроків “словесності”, підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко б’ють солдатів, розбивають барабанні перетинки, змушують “веселитися” знемагаючих від жари, засмиканих людей. У повісті правдиво намальована солдатська маса, показані індивідуальні характери, люди різних національностей із властивими ним традиціями. Усі вони – селяни і робітники – важко переносять відрив від рідних місць і звичної праці.

Особливо виділяє автор образи денщика Гайнана і солдата Хлєбнікова. Хлєбніков, недавно відірваний від землі селянин, органічно не сприймає армійські “науки”, і тому йому доводиться виносити на собі всю вагу долі солдата. Доля солдатів хвилює Ромашова. У цьому внутрішньому протесті він не самотній.

Своєрідний філософ і теоретик, підполковник Назанський різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського “я” від пут прогнилого суспільства, він проти деспотизму і насильства. Але у його проповіді “абсолютної волі” людського духу є і неправильні уявлення анархічного індивідуалізму, є глузування над гуманістичними спонуканнями борців за краще майбутнє людства. Образ Назанського романтизований, хоча Купрін і сам почував слабість філософії свого героя і не був цілком задоволений створеним характером. На відміну від Назанського Ромашов знає, що солдати придавлені і власним неуцтвом, і загальним рабством, і сваволею, і насильством з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова із замученим Хлєбніковим, що намагається кинутися під поїзд, і їхня відверта розмова, яку К. Паустовський справедливо відносить до “однієї із кращих сцен у російській літературі”. Офіцер визнає у солдаті друга, забуваючи про кастові перешкоди між ними.

Гостро порушивши питання про долю Хлєбнікова, Ромашов помирає, так і не знайшовши відповіді, яким шляхом треба йти до звільнення. Смертельна для нього дуель із офіцером Ніколаєвим є як би наслідком зростаючого конфлікту героя з офіцерською кастою. Привід для дуелі пов’язаний з коханням героя до Олександри Петрівни Ніколаєвої. Щоб забезпечити кар’єру чоловіка, Шурочка придушує в собі кращі людські почуття і просить Ромашова не ухилятися від дуелі, тому що це ушкодить її чоловікові, що хоче надійти в академію. “Двобій” став незвичайно популярним у Росії і незабаром був переведений на європейські мови.

Атмосферою революційних днів дихає чудове оповідання Купріна “Гамбринус” . Тема всеперемагаючого мистецтва сплетена тут з ідеєю демократизму, сміливого протесту “маленької людини” проти чорних сил сваволі і реакції. Лагідний і веселий Сашко своїм неабияким талантом скрипаля і щиросердністю залучає у одеський кабачок різноплемінну юрбу портових вантажників, рибалок, контрабандистів. Із захватом зустрічають вони гру Сашка. У дні терору, що наступив, Сашко кидає виклик переодягненим детективам і чорносотенним “мерзотникам у папасі”, відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх у вбивствах і погромах.

Покалічений царською охранкою, він повертається до портових друзів, щоб грати для них оглушливо-веселого “Чабана”. Вільна творчість, сила народного духу, на думку Купріна, непереможні.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Життєвий шлях і добутки О. І. Купріна

Categories: Твори з літератури