Жанрова своєрідність байок Крилова

Байки, написані Криловим, розрізняються за своїм характером і виду. Деякі являють собою сатиричний памфлет, багато хто – оповідання у віршах, є байки – побутові сцени, є й алегорія^-алегорії-алегорії і т. д.

Разюче широкий тематичне охоплення байок Крилова – вся Росія, від мужика до царя, представлена в них. Вістря сатири спрямоване проти дворян-тунеядцев, вельмож, бюрократів і хабарників, чиновників і суддів. Крилову очевидно, що безкарність шахраїв – наслідок непридатності системи керування державою.

Більш того, байки “Риб’ячий

танець” і “Строкаті вівці” покладають відповідальність за неподобства в країні на царя звірів – лева, в образі якого виведений імператор Олександр І. У байках своїх Крилов виступає від імені народу. Він знає, що в кріпосницькій Росії люди страждають від вовчого закону: “Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти”. Крилов пише про радості плідної праці на благо суспільства, славить скромних трудівників, тих, хто:

За всі праці, за весь загублений спокій, Ні славою, ні почестьми не спокушається, И думкою жвавий однієї:

Що до користі загальної він трудиться

У байці “Аркуші й Корінь”, як виявляється з її назви, Крилов протиставляє два поняття – верх і низ, світло й тьму, пише про тих, хто працює й хто користується чужими працями – про бари й мужиків, про селянство й дворянство. Складних сюжетів він не любив і віддавав перевагу простим і ясним позиціям. Так і починається байка:

У прекрасний літній день, Кидаючи по долині тінь, Аркуші на дереві із зефирами шепотіли…

Зефір у давньогрецькій міфології – легкий західний вітер, що несе прохолодь у жаркий день, і з ним тихо переговорювалися Аркуші. Вони

Похвалялися густотою, зеленостью своєї И от як про себе зефирам тлумачили…

Роль, що грають зелені листи в круговороті природи, була ще невідома, і Крилов не міг згадуванням про неї підсилити достоїнства листів, а тому й відзначив тільки дві зовнішніх ознаки – густоту й зеленость. Цього було досить, щоб Аркуші могли запишатися й говорити про себе:

“Не чи правда, що ми врода долини всієї? Що нами дерево так пишно й кучеряво, Раскидисто й величаво?

Щоб було в ньому без нас? Ну, право, Хвалити себе ми можемо без гріха!”

И далі Аркуші із захопленням бовтають про те, що їм вдається вкривати від спеки пастуха й мандрівника, своєю красивістю залучати пастушок, що раннею й позднею зарозвівайся серед листя насвистує соловей, і, нарешті, самі зефири майже не розстаються Слистами.

Ці безтурботні хвастощі не пройшли непоміченим: “Примолвить можна б спасибі отут і нам”,- Їм голос відповідав з-під землі смиренно. Голос належав Корінням дерева, але навіть “смиренно” зроблене ними зауваження Аркушам представляється зухвалістю, бунтом Помітимо, що в початковій редакції на місці цих різких рядків була довга фраза з питальною інтонацією: “Хто сміє з нами так уважатися дерзновенно?”

Порівняно увічливу форму Крилов замінив сердитим окриком, зняв слово “дерзновенно”, у якому є відтінок сміливості вчинку, благородности пориву, і поставив “зухвало”, тобто нешанобливо, нахально, що більше пасувало настрою Аркушів

“Ми ті,- Ним знизу відповідали,- Які, тут риючись у темряві, Харчуємо вас. Ужель не довідаєтеся? Ми корінь дерева, на якому ви цвітете”.

Працюючи над байкою, Крилов змінив редакцію цих рядків. Спочатку було: “Того голосу ним відповідали”.

“Тих”- виходить, Корній – було не дуже добре сказано. Він підсилив відповідь Корній, указав, що мова йде знизу, з-під землі, чим постидил їх. Корінь виражають подив, що Аркуші не довідаються годувальників, зовсім не просять якихось нових прав, вони тільки рекомендують Аркушам не занадто заноситися.

А якщо сказати про Крилова, те існуючий порядок речей, монархічне правління, привілеї дворянства він думав непорушною підставою держави. І в цій байці він відзначає безсумнівні достоїнства Аркушів – покрите листям дерево дає тінь, під галузями приємно танцювати, слухати спів солов’я. Однак не можна забувати про тих, хто невпинно трудиться, співчувати їм і по можливості полегшувати їх положення

Байки Крилова затверджують демократичну мораль. Як визначив Гоголь, “його притчі – надбання народне й становлять книгу мудрості самого народу”.





Жанрова своєрідність байок Крилова

Categories: Твори з літератури