Євгеній Онєгін характеристика образу

Євгеній Онєгін – головний герой пушкінського роману у віршах, дія якого розгортається в Росії від зими 1819 до весни 1825 р. Введений в сюжет відразу, без передмов і прологів.

Е. О. їде в село до дядька, що занедужав, щоб застати його таким, що вже помер, вступити в спадок, два дні пона-слаждаться сільським спокоєм, а потім знову впасти в улюблений стан розчарованого денді, нудьгу. Нудьгу не здатні розвіяти навіть господарські експерименти у дусі часу; самотність скрашує тільки дружба з сусідом Володимиром Ленским, молодим поетом і свободолюбом,

що тільки що повернувся з Геттингенського університету. Е. О. старше на 8 років ; на відміну від Ленского – спочатку розчарований, але не поспішає розчарувати Владимира, що закохався в сусідку, Ольгу Ларину. Ленский і вводить Е. О. у будинок Лариных; сестра Ольги, Тетяна, закохується в Євгенія і відправляє йому любовний лист, “скроєний” по лекалу любовного роману, – і притому гранично щире. Е. О. торкнуть, але відмовляється підтримати “романну” гру.

Він поступає як благородна світська людина; витримавши паузу, являється у будинок Лариных і в саду пояснюється з недосвідченою дівчиною. Його сповідь, що переростає в проповідь, по-батьківськи тепло, але по-батьківськи ж і повчальна; він готовий любити Тетяну “любов’ю брата” і навіть трохи сильніше, – але не більше того.

Любовний сюжет, що намітився, здається розв’язаним; Е. О. продовжує жити анахоретом, наслідуючи Байрона, плаває в крижаній річці, приймає ванну з льодом; сам з собою грає у більярд “в дві кулі”, – доки не отримує через Ленского при-глашение завітати на іменини Тетяни, 12 січня 1821 р. . Тут, роздратований напівнепритомністю Тетяни, Е. О.

Вирішує подражнити Ленского, двічі запрошує Ольгу, потім танцює з нею мазурку, вигадує їй мадригал, домагається згоди на котильйон, – чим викликає скажені ревнощі Ленского. На ранок через сусіда-дуелянта Зарецкого отримує від Ленского виклик на дуель. Отвечает-у відповідності з дуельним кодексом – безумовною згодою; потім шкодує, але пізно: “…дико світська ворожнеча / Боїться неправдивого сорому”.

Трохи не проспавши і прихопивши замість секунданта слугу-француза Гильо, Е. О. являється в гай; розпочавши з 34 кроків, дуелянти сходяться; Е. О. стріляє першим – Ленский убитий. Е. О. вимушений поїхати в Петербург; так, ледве зав’язавшись, обривається і нитка сюжету світської повісті.

Зате любовний сюжет, після неправдивої розв’язки 4-ої глави, отримує несподіване продовження, врешті-решт відновлюючи і жанрові “декорації” світської повісті. Після тривалої подорожі по Росії. Двадцятишестирічний Е. О.

На світському рауті зустрічає Тетяну, що вийшла заміж за “важливого” генерала і стала московською княгинею. Він приголомшений зміною; закоханий без розуму; дзеркально повторюючи сюжетний “хід” самої Тетяни, відправляє їй лист, інше, третє і не отримує відповіді – лише гнів в її очах і “водохресний холод” при зустрічі в “одних зборах”. Втративши голову, Е. О. їде до Тетяни без попередження; застає її в убиральні за читанням свого листа; вислуховує слізну проповідь ; залишається стояти “Неначе громом уражений”, – і у цей момент лунає “незапный дзвін шпор” Татьяниного чоловіка. Кульмінація замінює розв’язку; фінал залишається відкритим; читач розлучається з героєм на крутому переломі його долі.

Давши героєві ім’я “Євгеній” і прізвище “Онєгін”, Пушкін відразу вивів його за межі реального, життєвого простору. З часів Кантемира ім’я “Євгеній” сатирично зв’язувалося з літературним чином молодого дворянина, що “користується привілеями предків, але що не має їх заслуг”. Прізвище “Онєгін” – так само як і “Ленский” – підкреслено “вигадана”; дворянин міг носити топонімічне прізвище тільки у тому випадку, якщо топонім вказував на його родове володіння, а великі річки не могли повністю протікати в межах родової вотчини. та ін.) Ледве давши героєві “літературне” прозвання, Пушкін тут же співвідніс його з живими людьми 1820-х рр.

; Е. О. знайомий з Кавелиным, він “другий Чедаев”; на дружній нозі і з автором роману. Але, зв’язавши Е. О. з живим життям, Пушкін відмовився проводити паралелі між його долею і долями реальних людей, “прототипів” . “Другий Чедаев” відбитий в численних літературних дзеркалах, часом взаємовиключних.

Євгеній зв’язується те з авантюрним героєм роману Ч. Метьюрина “Мельмот-блукач” . Те з розчарованим Чайльд-Гарольдом Дж. Г. Байрона. Те з Грандисоном. Те з Чацким з “Лиха з розуму”. Те з Ловласом. У підтексті – з Паоло, коханим Франчески з “Божественної комедії” Данте.

Те з “пиитом” з вірша “Богині Неви” М. Н. Муравйова.

Так досягається чудовий оптичний ефект; образ героя вільно переміщається з життєвого простору в літературне і назад; він вислизає від однозначних характеристик. Багато в чому це пояснюється і рухливістю авторського відношення до героя. Воно міняється не лише від глави до глави, але і в межах однієї глави.

Судячи з першої з них, в Е. О. повинен був пізнаватися тип сучасного Пушкіну, петербуржця, що отримав домашнє “французьке” виховання, поверхнево утвореного, зате що осягнув “науку пристрасті ніжної”. Е. О. спочатку “жити квапиться і відчувати поспішає”. Потім він розчаровується у всьому і холоне душею; спроби зайнятися письменством ні до чого не приводять. Е. О.

Охоплює модна англійська хвороба – сплін, російська нудьга. На початку 1-ої глави автор готовий зблизити онегинскую розчарованість з розчарованістю опозиційної молоді з круга переддекабристського “Союзу благоденствування”. Але до кінця глави психологічні мотивування образу міняються; розчарувавшись в насолодах світла, Е. О.

Не стає “серйозним” бунтарем; причина його томління – душевна порожнеча; його зовнішній блиск вказує на внутрішній холод; його уїдливі розмови свідчать не стільки про критичний погляд на сучасний світ, скільки про презирливість і зарозумілість. Тип “Байрона” поведінки втрачає романтичний ореол. Автор, що поспішив записати Е. О. свої приятелі, поступово дистанціюється від нього, щоб врешті-решт признатися: “Завжди я радий помітити різницю / Між Онєгіним і мною”.

Мало того, “серйозна” точка зору на Е. О. як на опозиціонера передовірена дурнуватим провінційним поміщикам, його сусідам по маєтку дядька. Тільки вони здатні вважати Е. О. “найнебезпечнішим” диваком і навіть фармазоном. Автор дивляться на нього іншим, усе більш тверезим поглядом.

Що, проте, в тій же мірі віддаляє автора від Е. О. – в якій і наново зближує його з підкреслено-тверезим героєм, але на іншому рівні.

Поступово до цього погляду повинна прийти і Тетяна, яка сама, за допомогою своєї уяви, привносить до байдужого вигляду Е. О., – вигляд “модного тирана”, за характеристикою автора, – таємничо-романтичні риси. То він їй здається рятівником Грандисоном, то спокусником Ловласом; те демонічним розбійником, ватажком розбійної зграї, баладним лиходієм. Саме у такого, літературного Е. О. закохується вона без пам’яті; саме такому, літературному Е. О.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Євгеній Онєгін характеристика образу

Categories: Твори з літератури