Євгеній Онєгін характеристика образа Володимир Ленский

ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН Володимир Ленский – любовний суперник Онєгіна. У романі про любов не обійтися без мотиву ревнощів, хоча б даремної. Але поява Ленского на сторінках роману пояснюється не цим.

Головне призначення Л. в іншому.

Він оттеняет надмірну тверезість Онєгіна надмірною же височиною, “неотмирностью”. І в цьому якщо не рівновеликий, те хоча б сомасштабен головному героєві. У противному випадку природна поетичність, органічна здравость Тетяни Ларіної втратила б статус “золотої середини” – і всі значеннєві пропорції

роману розпалися б. Онєгін прибуває в дядину село з Петербурга, де його наздогнало розчарування в житті; Л. приїжджає у своє Червоного-Рье “з Німеччини мрячної”, де він став шанувальником Канта й поетом. Йому “без малого осьмнадцать років”; він багатий, гарний собою; мовлення його завжди захоплене, дух палкий і досить дивний.

Все це не просто набір деталей, біографічних подробиць; поводження Л., його мовлення, його вигляд указують на вільнодумство Але не на вільнодумство англійського аристократичного зразка, якому треба денді Онєгін, – а вільнодумство інтелектуального, “геттингенского” типу, як сама душа Л. Новомодним романтизмом в “німецькому” дусі навіяна й поезія Л. ; він співає “щось і туманну далечінь”, пише “темно й мляво”. При цьому стилістика його прощальної елегії “Куди, куди ви вийшли, / Весни моєї златия дні…

” скоріше орієнтується на загальні місця французької лірики 1810-х рр. А сам молодий поет, незважаючи на модні звички, зовнішність і позикові смаки, “серцем милий був невіглас”. Тобто потай від себе й навколишніх він у душі залишається провінційним російським поміщиком. Милим, простим, не занадто витонченим і не надмірно глибоким Якщо Онєгін названий у романі пародією, якщо сказано про онегинских маски, що приховують його щирий вигляд, то повною мірою це ставиться й до Л. З тією різницею, що його маска приховує аж ніяк не щиросердечну порожнечу, але скоріше серцеву простоту. І чим складніше маска, тим простіше здається чуйна душа, осяяна світлом поетичного дарування.

На постійній розбіжності внутрішнього й зовнішнього вигляду героя, його “внутрішньої й зовнішньої форми” будується романний образ Таким Л. входить у сюжет, таким і виходить із нього. Він поранений на дуелі в груди навиліт; життя його обірвалася. Але яка доля чекала героя, залишися він живий?

Автор обговорює дві взаємовиключні можливості Бути може, Л. був породжений для “блага миру” – тут навмисно схрещені значення імен Онєгіна і Л. , – для великих здійснень або хоча б поетичної слави. Але, може статися, йому випав би “звичайний” долю сільського пана, расхаживающего по будинку в халаті, помірно-рогатим, зайнятим господарством і живучого заради самого життя, а не заради грандіозної мети, внеположной побуту. Сполучити одне з іншим неможливо; але десь у підтексті вгадується авторська думка: стань Володимир “героєм”, він зберіг би провінційний поміщицький “заквас”, прост і здоровий; зробися він повітовим поміщиком, – однаково поетичне Горення не до кінця заснуло б внем.

Тільки смерть здатна скасувати це благе протиріччя його особистості, позбавити вибір між двома “можливостями” якого б те не було змісту.

Така розбіжність не може не викликати авторської іронії – і авторської симпатії, як все наївне, чисте, неглибоке й натхненне. Тому інтонація оповідання про Л. увесь час двоїться, розгойдується між полюсами – від глузування до “отческому” милування й назад. Іронія проступає крізь симпатію, симпатія просвічує крізь іронію.

Навіть коли життя Л. заходить на останнє коло, двоїста тональність оповідання зберігається; просто іронія стає сдержанней і глуше, співчуття – пронзительней, а полюса – ближче. У ніч перед дуеллю Л. читає Шиллера, захоплено складає свої останні вірші, хоча б і повні “любовної нісенітниці” – і це торкає автора. Життя от-от піде від Л., а він продовжує грати в поета й засипають на “модному слові ідеал”.

Авторові смішно говорити про це. Але от Л. убитий.

Голос автора здобуває серцеву врочистість: “…дивний / Був млосний лик його чола”. В ідилічні тони пофарбований опис “пам’ятника простого”, спорудженого на могилі Володимира; сама могила забута всіма; пізніше цей сумний опис буде повторено у фіналі віршованої повісті “Мідний вершник”, де говориться про безіменну могилу бедного Євгенія.

Але, відтворюючи напис на пам’ятнику, автор знову підпускає легку іронію – і знову огортає її серпанком непідробленого смутку; він змішує сміх і сльози, щоб читач проводив Володимира з тим же двоїстим почуттям, з яким уперше зустрів його: “Володимир Ленский тут лежить, / Загиблий рано смертю сміливих, / У такий-те рік, таких-те років. / Спочивай, юнак-поет! ” Крім усього іншого, ця сумно-смішний напис повинна викликати в пам’яті читача напівкомі” ческий епізод з 2-й глави, коли Л. над могилою Ларіна-Старшого повторює гамлетівські слова: “Poor Yorіckl” Все це повною мірою ставиться й до любовного сюжету Л. Він закохується в сусідку, Ольгу Ларіну, як герой роману – у героїню роману; бачить у ній тільки поетичні риси, немов віднімав свою Ольгу в любовній ліриці К. Н. Батюшкова. Такий бачить її Л. Автор супроводжує іронічним коментарем точку зору героя.

Л. сприймає кохану так само, як Тетяна сприймає Онєгіна: крізь призму літератури. Але погано те, що читач має можливість відразу глянути на Ольгу тверезими, навіть занадто тверезими, очами Онєгіна – “Кругла, червона особою вона”. Ні золотих волось, ні легені стана.

Ольга – звичайна сільська панянка, проти власної волі призначена Володимиром на роль Музи; роль ця їй не під силу; вона в тім неповинна. Немає ніякої її провини й у тім, що Л., що “будує” відносини з улюбленої гранично серйозно, по європейській сентиментальній моделі, невірно “прочитує” зміст її дій і вчинків. Готовність без кінця танцювати з Онєгіним під час останнього балу для неї не пов’язана із фліртом, тим більше зі зрадою; це не виклик нареченому; це просто – легковажність веселощів.

І коли Л. робить прощальний візит до Ларіним, Ольга здивовано вопрошает: отчого він так рано вчора виїхав? У жертві, що Володимир готується за неї принести, вона не має потреби; її свідомість – минутно, враження в ньому довго не затримуються. Так і смерть Л. буде нею оплакана й забута; “З посмішкою легкої на вустах” Ольга відразу вийде заміж за улана – і виїде з ним у полк.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Євгеній Онєгін характеристика образа Володимир Ленский

Categories: Твори з літератури