Образ Тетяни у романі Євгеній Онєгін

У романі “Євгеній Онєгін” Пушкіну вдалося представити все різноманіття життя сучасної йому Росії, зобразити російське суспільство “в одному з найцікавіших моментів його розвитку”, створити типові образи Онєгіна й Ленского, в особі яких була представлена “головна,, тобто чоловіча сторона” цього суспільства. “Але чи не вище подвиг нашого поета в тім, що він перший відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку”, – писав Бєлінський. Тетяна Ларіна – перший у російській літературі реалістичний жіночий образ. Світогляд героїні,

її характер, щиросердечний склад – вага це розкрито у романі дуже докладно, поводження її психологічно мотивовано.

Але разом з тим Тетяна – “милий ідеал” поета, “романне” втілення егомечти про жінку певного типу. І сам поет часто говорить про це на сторінках роману: “Лист Тетяни переді мною; Його я свято бережу… “, “Простите мені: я так люблю Тетяну милу мою!” Причому в особистості героїні певною мірою втілилося й світовідчування самого поета. Читачі відразу ж відчули ці авторські акценти.

Достоєвський, наприклад, уважав Тетяну, а не Онєгіна головною діючою особою роману. І думка письменника цілком обгрунтовано. Це натура цільна, неабияка, виняткова, з істинно російською душею, із сильним характером і духом. Характер її залишається незмінним протягом усього роману У різних життєвих обставинах розширюється духовно-інтелектуальний кругозір Тетяни, нею здобувається досвід, знання людської природи, нові звички й манери, властиві іншому віку, однак внутрішній мир її не міняється.

“Портрет її в дитинстві, так майстерно написаний поетом, є тільки розвиненим, але не изменились”, – писав В. Г. Бєлінський: Дикий, сумна, мовчазна, Як лань лісова боязка, Вона в сім’ї своєї рідної Здавалася дівчинкою чужої… Дитя сама, у юрбі дітей Грати й стрибати не хотіла И часто цілий день одна Сиділа мовчачи у вікна. Тетяна росла замисленою й вразливою дівчинкою, вона не любила шумних дитячих ігор, веселих розваг, її не займали ляльки й рукоділля.

Вона любила мріяти на самоті або слухати оповідання няньки. Єдиними друзями Тетяни були поля й лісу, луги й гаї. Характерно, що, описуючи сільське життя, Пушкіна нікого з “провінційних героїв” не зображує на тлі природи. Звичка, “проза життя”, поглощенность господарськими турботами, невисокі духовні запити – все це наклало свій відбиток на їхнє сприйняття: місцеві поміщики просто не зауважують навколишньої краси, як не зауважує її Ольга або бабуся Ларіна, Але не така Тетяна, Натура її глибока й поетична – їй дано бачити красу навколишнього світу, дано розуміти “таємна мова природи”, дано любити Боже світло.

Вона любить зустрічати “зорі схід”, думками нестися до мерехтливого місяця, гуляти на самоті серед полів і пагорбів. Але особливо Тетяна любить зиму: Тетяна З її холодною красою Любила російську зиму, На сонце іній у день морозної, И сани, і зарозвіваюся поздной Сиянье рожевих снігів, И імлу водохресних вечорів.

Героїня, таким чином, уводить в оповідання мотив зими, холоду, льоду. І зимові пейзажі потім часто супроводжують Тетяну. От вона ворожить у ясну морозну ніч на крещенье. У сні вона йде “по сніговій галявині”, бачить “недвижні сосни”, покриті жмутами снігу, кущі, стромовини, занесені заметіллю.

Перед від’їздом у Москву Тетяні “страшний зимовий шлях”.

В. М. Маркович зауважує, що “зимовий” мотив тут “безпосередньо зближений з тим суворим і таємничим почуттям міри, закону, долі, що змусило Тетяну відкинути любов Онєгіна”. Глибинний зв’язок героїні із природою зберігається протягом усього оповідання. Тетяна живе за законами природи, у повній згоді зі своїми природними ритмами: “Пора прийшла, вона закохалася.

Так у землю занепале зерно Весни вогнем оживлене”. І спілкування її з нянькою, віра “преданьям простонародної старовини”, снам, гаданьям, прикметам і марновірствам – все це тільки підсилює цей таємничий зв’язок. Відношення до природи в Тетяни те саме що древнє язичество, у героїні начебто оживає пам’ять її далеких предків, пам’ять роду. “Тетяна – вся рідна, вся з російської землі, изрусской природи, загадкова, темна й глибока, як російська казка…

Душа її проста, як душу російського народу. Тетяна з того сутінкового, древнього миру, де народилися Жар-птиця, Іван-Царевич, Баба-Яга…” – писав Д. Мережковский. І виражається цей “заклик минулого” у тому числі й у нерозривному зв’язку героїні з рідною сім’єю, незважаючи на те, що там вона “здавалася дівчинкою чужий”.

Пушкіна зображує Тетяну на тлі життєвої історії її сім’ї, що здобуває надзвичайно важливий зміст у контексті осмислення долі героїні. У своїй життєвій історії Тетяна, не бажаючи цього, повторює долю своєї матері, що повезли до вінця, “не спросясь її ради”, у той час як вона “зітхала про іншому, Що серцем і розумом Їй подобався набагато боле…”. Тут Пушкін начебто випереджає долю Тетяни філософським зауваженням: “Звичка понад нас дана: Заміна счастию вона”.

Нам можуть заперечити, що Тетяна позбавлена духовного зв’язку із сім’єю. Однак це не означає, що тут немає зв’язку внутрішнього, глибинного, того самого природного зв’язку, що становить саму суть натури героїні. Крім того, Тетяну з дитинства виховувала нянька, і тут ми вже не можемо говорити про відсутність духовного зв’язку. Саме няньці героїня перевіряє свою серцеву таємницю, передаючи лист для Онєгіна.

Про няньку вона зі смутком згадує в Петербурзі. Але яка ж доля Филипьевни? Той же самий шлюб без любові: “Так як же ти вінчалася, нянька?” – Так, видно, Бог велів.

Мій Ваня Моложе був мене, моє світло, А було мені тринадцять років.

Тижня дві ходила сваха До моєї рідні, і нарешті Благословив мене батько. Я гірко плакала зі страху, Мені із плачем косу розплели, Так з пеньем у церкву повели. Безумовно, селянська дівчина тут позбавлена волі вибору, на відміну від Тетяни.

Але сама ситуація шлюбу, сприйняття її повторюються в долі Тетяни.

Нянине “Так, видно, Бог велів” стає Татьяниним “Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна”. У формуванні внутрішнього миру героїні більшу роль зіграло й модне захоплення сентиментальними й романтичними романами. Сама любов її до Онєгіна проявляється “по^-книжковому”, вона привласнює собі “чужий захват, чужий смуток”.

Знайомі чоловіка були Тетяні нецікаві: вони “так мало представляли їжі її екзальтованому…

Уяві”. Онєгін же був новою людиною в “сільській глухомані”. Його таємничість, світські манери, аристократизм, байдужий, нудьгуючий вид – все це не могло залишити Тетяну байдужої. “Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце, ніж як думають про цьому”, – писав Бєлінський.

Не знаючи Онєгіна, Тетяна представляє його в добре знайомих їй образах літературних героїв: Мальок-Аделя, де Динара й Вертера. По суті, героїня любить не живої людини, а образ, створений її “уявою заколотним”. Однак поступово вона починає відкривати для себе внутрішній мир Онєгіна.

Після його суворої проповіді Тетяна залишається в розгубленості, образі й здивуванні. Імовірно, все почуте вона витлумачує по-своєму, розуміючи лише те, що її любов відкинули.

І лише відвідавши “модну келію” героя, заглянувши в його книги, що зберігають “оцінку різку нігтів”, Тетяна починає осмислювати онегинское сприйняття життя, людей, долі. Однак відкриття її говорить не на користь обранця: Що ж він? Ужели подражанье, Незначна примара, иль ще Москвич у Гарольдовом плащі, Чужих примх истолкованье, Слів модних повний лексикон?..

Уже не чи пародія він? Тут особливо яскраво оголюється різниця світосприймань героїв.

Якщо Тетяна мислить і почуває в руслі російської православної традиції, російської патріархальності, патріотизму, то внутрішній мир Онєгіна сформувався під впливом західноєвропейської культури. Як зауважує В. Що Не Пам’ятає, кабінет Євгенія – модна келія, де замість ікон – лорда Байрона портрет, на столі – маленька статуя Наполеона, загарбника, завойовника Росії, книги Онєгіна підривають основу основ – віру в Божественний початок у людині. Звичайно, Тетяна була уражена, відкривши для себе не тільки незнайомий мир чужої свідомості, але й мир, глибоко далекий їй, ворожий в основі своєї. Імовірно, не залишила її байдужої й злощасна дуель, результатом якої стала смерть Ленского.

У свідомості її сформувався зовсім інший, не книжковий образ Онєгіна. Підтвердження тому – друге пояснення героїв у Петербурзі. Тетяна не вірить у щирість почуттів Євгенія, його переслідування ображають її достоїнство. Любов Онєгіна не залишає її байдужої, однак тепер вона не може відповісти на його почуття.

Вона вийшла заміж і цілком присвятила себе чоловікові, сім’ї. І роман з Онєгіним у цій новій ситуації для неї неможливий: Я вас люблю (до чого лукавити?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Образ Тетяни у романі Євгеній Онєгін

Categories: Твори з літератури