“Я був вбитий під Ржевом…” – звертання до нащадків

Под Ржевом и ночью и днем не смолкали сраженья,

А враг был одет и обут и силен и жесток,

Под Ржевом сжималось, сжималось кольцо круженья,

И наши от пуль и от голода падали с ног.

М. Ножкін

Безперечно, вірш “Я був вбитий під Ржевом…” належить до правдивих пронизливих поетичних творів про Вітчизняну війну. Ця поезія посідає особливе місце у творчості поета не тільки тому, що вона сприймається як реквієм за загиблими на війні, як своєрідний заповіт тим, хто залишився жити на звільненій землі, а ще й тому, що в ній звучить гірка

правда про війну. Бої під Ржевом істориками особливо не висвітлюються, а деякий час про це й зовсім не писали. Мабуть воєначальникам нічим було похвалитися, бо в цих боях полягло більше двох мільйонів наших солдат. Наказ був померти, але не відступити.

Солдатам доводилося терпіти не лише атаки фашистів, але й нестачу їжі та боєприпасів. За бої під Ржевом нікого не нагородили медаллю чи орденом, проте бійці, свідомо йдучи на смерть, вбачали в цьому свій обов’язок – захищати Вітчизну до останнього подиху.

Приводом для написання вірша стала поїздка Олександра Твардовського на місце воєнних дій під Ржевом, про що він писав: “Враження від цієї поїздки були за всю війну найважчими і гіркими до фізичного болю в серці. Бої йшли нелегкі, боєприпасів було обмаль…” Пережите поетом вилилося у своєрідний монолог загиблого невідомого солдата, що від імені всіх, що там полягли, звертається до кожного з нас, нині живих. Бійці втратили життя “при жорстокім нальоті”, “в безіменнім болоті”.

Ліричний герой-солдат не вимагає ні нагород, ні почестей, він просто та якось буденно розповідає про власну смерть, він навіть не знає, чи Ржев врешті відвойований у німців. У нього немає навіть могили, куди б мати прийшла “на поминки сина”, після вибуху бомби від нього нічого не залишилося – “ні петлички, ні лички”, ні самої гімнастерки. Пам’ятника невідомий солдат також не має, але він скрізь: “де щебет пташиний”, “де корінь незрячий”, де нині мчать по шосе автомобілі, бо він сподівається залишитися в пам’яті людей. Солдат сумно констатує, що на перекличку в строю їх не будуть викликати, ордени їм уже не носити – це все для живих, а для них одна радість: щоб їх не забули, бо вони віддали життя за Батьківщину.

Своєрідним закликом бути такими ж вірними синами Вітчизни звучать рядки – звернення до воїнів – братів, які мусили живими вистояти в боях під Ржевом, мусили залишитися вірними синами рідної землі.

Прикінцеві рядки вірша звучать піднесено: смерть заради Батьківщини недаремна. Твардовський використовує урочисту лексику, щоб емоційно виразити головну думку: спомин про війну і мужніх оборонців землі має зберігатися в народній пам’яті. А жива розмовна мова та фразеологізми дають можливість глибше усвідомити трагізм оповіді, цьому сприяє також використання емоційної лексики. Речення у творі побудовані у формі стислих коротких запитань, вигуків.

Твардовський використовує анафору – вісім разів поетичні строфи розпочинаються словом “Я”: “Я убитий…”, “Я не бачив той спалах…”, “Я – де корінь незрячий…”, “Я – де з хмаркою пилу…” та інші, цим самим поглиблюючи сприйняття всієї поезії.

Сповненими трагізму рядками Твардовський у своєму творі наголошує устами одного із загиблих солдат, що життя, віддані за Батьківщину, не зникають – вони переходять у вічність, а нащадки повинні пам’ятати про них і цінувати власне – мирне, повноцінне, повноголосе життя.





“Я був вбитий під Ржевом…” – звертання до нащадків

Categories: Твори з літератури