Володимир Миколайович Сосюра – видатний поет, тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен. Перу поета належать понад 80 збірок поезій, поеми, роман “Третя Рота”. З творчістю Володимира Сосюри українська література поповнилась новими темами героїчної і трагічної боротьби нашого народу за свободу і незалежність, за краще життя, збагатилась зразками високої громадянської й інтимної лірики, образами і картинами індустріального Донбасу, його людей. З синівською відданістю він зізнавався в одному із своїх віршів:
І сниться, все сниться й донині берізки тонкий силует. Хоч знаний я всій Батьківщині, а все ж я донецький поет. Або в іншому творі:
Швидкий Дінець, і шум сосон, і аромати м’яти-рути, як золотий дитинства сон, мені ніколи не забути. Творчість Сосюри – це високий поетичний світ, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й живе любов до України. Народився Володимир Миколайович Сосюра на станції Дебальцеве 6 січня 1898 р. Дитячі роки поета минали в с. Третя Рота у старій хворостянці над берегом Дінця. Любов до Донеччини стала провідним мотивом його поетичної творчості.
Про цей край Сосюра пізніше образно розповів в автобіографічному романі “Третя Рота”.
Щоб якось утримувати сім’ю, батькові, виходцеві з селян, кресляру за фахом, доводилось часто змінювати професії: він був шахтарем, будівельником, землеміром, писарем, мандрівним учителем. Гарно малював і віршував. У пошуках роботи побував у Харкові, Воронежі, на Кавказі. Мати, людина лагідної вдачі, часто співала народні пісні.
Любов батьків до мелодійного слова передалась і дітям.
Початкову освіту хлопець здобув у двокласній школі в рідному селищі. Вчився майбутній поет добре, і по закінченні одержав похвальний лист і зібрання творів Гоголя. Батько помер рано, а на Володимира, старшого в сім’ї, випали турботи про сімох менших братів і сестер.
Одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, наймитував у багатіїв. Дванадцяти літ спустився в шахту коногоном, а потім працював телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Влітку працював, узимку ходив до школи.
Деякий час вчився у сільськогосподарській школі на станції Яма.
Володимир багато читає. Його серце окрилювали Шевченкові пісні. Захоплюється творами Франка, Лесі Українки, Пушкіна, Лермонтова, Некрасова.
Пробує і свої сили в поезії – спочатку російською, а потім українською мовою. 14 жовтня 1917 р. Лисичанська газета “Голос рабочего” друкує його вірш “Плач волн”, згодом – перший вірш українською мовою “Чи вже не пора”, а наприкінці жовтня – “Товаришу”, написаний у стилі революційного маршу.
У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив.
Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.
У1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної армії. У 1920-1921 рр. В. Сосюра воює з білополяками та армією Нестора Махна. Пізніше у поемі “Два Володьки” поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі:
Рвали душу мою два Володьки в бою. І обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невиданий хист. Рвали душу мою – комунар і націоналіст. Це роздвоєння Сосюри-поета на націоналіста і комуніста призводить до постійної внутрішньої боротьби. Трагедія Сосюри схожа з трагедією М. Хвильового.
Різниця тільки в тому, що Сосюра лишився жити далі з тягарем своєї двоїстості, а Хвильовий не витримав внутрішнього конфлікту й закінчив життя самогубством. А дві особистості Сосюри, щоб жити, змушені піти на компроміс і поділити сфери вияву: комуніст існує в розумовому сприйнятті дійсності, а українець неподільно панує в сфері почуття.
Тому в кожному з тих його віршів, де наявні обидва ці елементи, немає взаємопроникнення цих сфер, хоча водночас обидва Сосюри дуже щирі. Взагалі Сосюра щирий і як поет, і як людина. І зовсім ясно, що у радянської влади не було жодних підстав звинувачувати його в зраді. Бо він тільки в серці українець, але це не його провина, це його нещастя.
Рання поезія Володимира Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу і вилилась у риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, любов до життя, злиття суб’єкта лірики з навколишньою дійсністю.
У 1921 році побачила світ перша збірка Сосюри “Поезії” . Цього ж 1921 р. виходить поема “Червона зима”, яка зробила Сосюру знаменитим.
По закінченню громадянської війни Сосюра поселився в Харкові і повністю віддався літературній роббті. Упродовж 1922-1923 років навчався в Комуністичному університеті імені Артема, а потім два роки – на робітфаці Харківського інституту народної освіти.
Гучну славу принесли Сосюрі перші збірки – “Поезії” та “Червона зима” , Вчорашній воїн щиро й безпосередньо, з ліричною теплотою розповідає про пережите. Темі громадянської війни присвячено також поеми “1917рік” , “Оксана” , багато віршів. У деяких творах Сосюри цих років зазвучали мотиви розгубленості. Чудовий вірш “Місто” починається мальовничим пейзажем:
“Од трамваїв синє-синє місто, золоті од ліхтарів сніги…” Але людині в ньому жити дискомфортно, бо “місто взяло в ромби і квадрати всі думки, всі пориви мої”. Ось чому поет лине думкою в рідну Третю Роту.
Син шахтарського краю, Сосюра став натхненним співцем праці:
“О моя поезія Повстання, золота поезія Труда!” – звертався він до своєї музи.
У перших невеличких за обсягом збірочках Володимира Сосюри помітна задушевність, відкритість і схвильованість. І в молоді роки, і в період творчого змужніння поет звертався до теми народного героїзму у роки визвольних змагань. Лірика В. Сосюри 20-х років визнавала й підносила цінність кожної окремої долі, що зливається з народною, але не губиться, не розчиняється в ній безслідно. Пам’ять про полеглих ніколи не згасала у серці поета.
З-під пера митця вийшла низка ліро-епічних поем: “Оксана” , “Робітфаківка” , “Воно”, “Шахтар”, “Сількор”, “Хлоня”. До цих творів, треба гадати, належала й поема “Махно” , текст якої не зберігся. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри “Тарас Трясило” .
Багато віршів Сосюри покладено на музику. Поезія “Коли потяг у даль загуркоче” стала задушевним романсом і давно співається в народі. Духмяним диханням весни віє від багатьох творів Сосюри. Поет любив цю пору року.
Особливо його приваблював п’янкий аромат розквітлої акації, образ якої сприяє розкриттю стану ліричного героя у поезіях “І все, куди не йду”, “Сумні акації цвітуть”, “Акації цвітуть” та інших.
Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття він був членом багатьох літорганізацій, постійно брав участь у літературних дискусіях. Впродовж кінця 20-х – 30-х років українська література зазнавала величезних втрат від сталінського режиму. Від репресій гинули кращі письменники, серед яких було немало кращих друзів Сосюри.
Потерпав і він, співець України: його звинувачували у всіляких гріхах – критики намагались звинуватити поета в націоналізмі, щоб зробити з нього ворога.
За “націоналістичні ухили” у 1934 р. поета виключають з партії зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. 1936 р. Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників.
У припливі нових сил і надій він повертається до роботи. Наступних років з’являються збірки “Нові поезії” , “Люблю” .
У 1941 році поет був евакуйований до Башкирії, згодом працював в Українському радіокомітеті в Москві, а в 1943 році входив до редакції фронтової газети “За честь Батьківщини”. Лірику Сосюри років Вітчизняної війни проймають два мотиви. Це – показ людського горя і віра в перемогу.
Повоєнна творчість поета – це новий злет його самобутнього таланту. За збірку поезій “Щоб сади шуміли” Сосюра був удостоєний Державної премії І ступеня, а за книги “Ластівки на сонці” та “Щастя сім’ї трудової” – Державної премії імені Тараса Шевченка.
Безліч творів Сосюри присвячено патріотичній темі. Впродовж цілого життя він сповідався в любові та клявся у вірності рідній землі. Причому образ Вітчизни поступово розростається – від степів Донеччини – до всієї української землі з “ясними зорями” й “тихими водами”. Саме за незгасну любов до України поетові судилося зазнати найтяжчих бід, але ніщо не змусило його зректися України:
Любіть Україну, як сонце любіть, Вишневу свою Україну. Красу її вічну, живу і нову, І мову її солов’їну. Одна з двадцяти восьми книг, які видав Сосюра у післявоєнний час – “Солов’їні далі” , теж присвячена Україні:
Солов’їні далі, далі солов’їні… Знов весна розквітла на моїй Вкраїні! Поет гордий з того, що служить своєму народу. Саме тому в його поезії стільки оптимістичних нот:
Я іду до гаю. Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю! Кращого не знаю, далі мої сині, як весну стрічати на моїй Вкраїні.
Тема України знаходить своє продовження і в темі рідної мови, яку він пристрасно любив, оберігав і збагачував. У вірші “Як не любити рідну мову” ідеться про значення мови, адже “мова – це душа народу, народ без мови – не народ”.
Після смерті Сталіна 1953 р. зникла загроза, яка нависла над Сосюрою. І тоді з’являються нові книги віршів “За мир” , “На струнах серця” , “Солов’їні далі” . В. Сосюра завершує свої давні задуми, які переслідували його з двадцятих років, в результаті чого народжуються повість “Третя Рота”, поеми “Розстріляне безсмертя” та “Мазепа”.
Тема України жила в творчості Сосюри впродовж усього його творчого життя. 1964 року Володимир Сосюра опублікував дві книжки поезій – “Осінні мелодії” та “Весни дихання”. Тематика цих останніх збірок поета багата і розмаїта.
Автор звертається до духовного світу людини, рідного народу, оспівує красу нев’янучої молодості, вірність у коханні. Твори цих збірок по-синівськи тепло змальовують Донбас, сповнені любов’ю до України. Тяжко хворий поет до останніх хвилин життя не залишав творчої праці.
Помер В. М. Сосюра 8 січня 1965 р.
Цінність творчої спадщини видатного українського поета полягає в змісті його поетичного світу. Сосюра – надзвичайно щирий поет. Особисте в його творах водночас є соціально значущим.
Найтрагічніші теми з народного життя поет зумів зігріти своїм щирим словом. Його твори чарують теплотою і правдивістю почуттів. Вони вражають схвильованістю, емоційністю, реалістичною образністю.
Твори росюри перегукуються з народнопісенною поезією, вони прості, зрозумілі, сповнені чистих і свіжих почуттів. Одухотворені й живі пейзажі майстра сповнені кольорів і звуків. Читач не тільки бачить перед собою мальовничі українські краєвиди, а й чує чарівний спів птахів, шум дібров, пісню індустріального Донбасу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ СОСЮРА
Categories: Шкільні твори