Вітмен “Я блукаю і кличу душу свою…”

Творчість великого американського поета-новатора Волта Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, “коли втрачають зміст слова і предмети”. Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій “Листя трави”.

Цей твір – свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Головним героєм є сам поет, який стає втіленням нового, вільного Людства: Осторонь метушні стоїть моє Я, Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине.

Звідки ж береться внутрішня досконалість поета? Образ “літньої травинки” символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий живий рідний зелений світ. “Брунатні мурахи”, “незліченні стебла”, “чоловіки та жінки” – все живе у ньому за одним законом. Вірмен використовує художній прийом “каталогу”, об’єднуючи численні образи людей, тварин, комах, і стверджує гармонію всього живого.

Поет веде діалог зі своєю душею, яка підказує йому, “що основа творіння – це любов”.

А джерелом любові поета є Земля: Тільки торкнуся землі ступнею. Звідти так і зринуть сто любовей…

А “небесні закони ще треба доробляти і виправляти” – вважає поет: Зухвале сонячне світло, Ти освітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні, і глибини. Поет пропонує відкинути старих богів, бо найвища цінність – це Людина.

З чого складається її “Я”? З дійсності і часу, які приймає поет, з землі і моря, з душ усіх людей, з невідомості. Поет вірить у своє безсмертя, бо він заповідає себе землі, “щоб прорости травою”. Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони – вважає Вітмен.





Вітмен “Я блукаю і кличу душу свою…”

Categories: Твори з літератури