Аналіз вірша С. А. Єсеніна “Не шкодую, не кличу, не плачу”

Тема вірша – призначення людини, його зрілий погляд на прожите життя, її осмислення. Перед ліричним героєм постає проблема догляду юності, і він не хоче з цим погоджуватися, але все-таки він приходить до вирішення змиритися з втратою минулого. В основі вірша лежить антитеза, поет використовує її для передачі сенсу, протиставляючи весняні яблука до осіннього золота в’янення, тобто дитинство і зрілу життя. Він постійно заперечує можливість повернення у дитинство, він не хоче про нього пам’ятати, щоб не було боляче в душі, особливо це видно

в першому рядку.

У вірші стільки протиріч, що воно стає нудотним, поет йде проти своїх почуттів, відчуттів, любові до прожитим рокам, але в нього нічого не виходить, адже він не може обдурити сам себе.

Роль заперечень у першій і в другій строфі несе в собі хворобливу втрату дитинства і прихід дорослого життя. А найголовніше, що поет сам намагається забути минуле.

Особливого звучання насеет третя строфа. Тут Єсенін намагається кричати в слід минулому, але розуміє, що старий і каже:” О, моя втрачена свіжість “. У четвертій строфі ми вже бачимо трагізм, поет став сумніватися в своє чудесне минулому, кажучи:” Життя моє? иль ти приснилася мені? ” Тут же з’являється рожевий кінь, що несе символічний сенс, навіть важко сказати, рожевий кінь: це пробуджуюче, юне начало, а можна пояснити як символ заходу й зів’янення в ранній ранок – то є своєрідна антитеза.

П’ята строфа несе філософські роздуми поета, в яких він розкриває читачеві сенс життя, що немає нічого страшного в старінні і в’яну, і каже: “Будь же т навіки благословенне, / Що прийшло процвесть і померти”.

Загальний настрій твору – умиротворення, монотонність, неспішність, розмірене розповідь сприяє подальших роздумів читача, дозволяє додумувати, співвідносити зі своїм світоглядом на цінності життя.





Аналіз вірша С. А. Єсеніна “Не шкодую, не кличу, не плачу”

Categories: Твори на різні теми