У залі картинної галереї

Відвідини картинної галереї – це справжнє свято для мене. Підіймаєшся красивими мармуровими східцями на другий поверх Художнього музею. І ось ти в залі картинної галереї. Тут живе Краса.

А перед нею завжди схилялися люди.

Зупиняєшся перед картинами Миколи Реріха. На них – горн Гімалаї, серед яких він жив. їхня велич, чистота і краса притягували до себе душу художника. Це була та вершина краси, до якої він прагнув піднестися.

Важко передати словами магічну красу цих картин. Чисті, космічні кольори, Є якийсь магнетизм у цих пейзажах.

Ось картина “Червоні коні”.

На фоні біло-фіолетового з синюватим відтінком гірського хребта бачимо невеличкі силуети червоних коней.

Вони жевріють маленькими гарячими іскорками людської віри в те, що насунуть часи, прийде на землю Месія і пошле попереду себе червоних коней. Розлетяться вони по всьому світу, несучи радісну звістку людям.

Припиняться спустошливі руйнації, що панують нині у світі. А ось картина “Рожеві гори”. Мов казкові паруси таємничих каравел, рожеві вершини гір на тлі фіолетово-синього неба-озера. І тільки дві гострі чорні вершини гір на першому плані картини завершують незвичну гаму кольорів.

Потоки безбарвних слів – ось чим є намагання передати красу картин М. Реріха. Бо якщо доторкнешся серцем до справжньої краси, душею відчуєш її силу, урочисто стуляться твої вуста, зачудовані нею.





У залі картинної галереї

Categories: Твори з мови