Повстання 14 грудня 1825 м. застало Пушкіна в Михайлівськім. Звістка про поразку декабристів, серед яких було багато його друзів, глибоко вразила поета. У його паперах зберігся малюнок: шибениця з п’ятьма фігурками повішених і поруч незакінчена фраза: “И я б міг…” Новий цар – Микола І – вирішив звільнити Пушкіна з посилання, розраховуючи залучити його на свою сторону. У поета навіть з’явилися ілюзії щодо доброзичливості пануючи, його готовності до якихось перетворень, бути може, навіть до зм’якшення участи декабристів. Із часом Пушкіну довелося переконатися в безпідставності цих надій
Після 1825 м світогляд і творчість Пушкіна, звичайно, не залишаються колишніми. Трагічний досвід повстання декабристів не пройшов для нього даром. Заглиблюється подання Пушкіна про закони історичного розвитку, про ролі народу в історії, про значення поета в суспільному житті.
Але ідеї волі, святої вільності як і раніше залишалися ведучими у творчості поета. Він не змінив колишнім вільнолюбним настроям, він залишився вірний своїм друзям. Його знаменитий вірш “Послання в Сибір” явно нагадує ранню лірику з характерними для неї настроями волелюбності й оптимізму. Вірш перейнятий гарячою любов’ю до декабристів, воно прославляє їхній подвиг і не залишає сумніви в кінцевій перемозі їх святої справи
У літературознавстві гаряче обговорюється питання, як можна сполучити це “Послання…” с тими віршами, які Пушкін тоді ж адресував Миколі І: “Станси” , “Друзям” і ін. У них Пушкін призивав нового царя виявити вищу державну мудрість, бути подібним до Петра І і простити своїх ворогів. Більшість учених дотримуються думки, що після 1825 р. Пушкін уже не вірив у можливість тепер змінити суспільно-політичний лад революційним шляхом. “Бажана пора” – звільнення декабристів – наступить не в результаті збройного перевороту, а “манием пануючи”, на шляху прояву тієї милості, до якої призивав Миколи поет в “Стансах” . Однак Пушкін не відокремлював себе від декабристів
Алегоричний вірш “Арион” , засноване на античній легенді, розповідає про чудесний порятунок співака, що випадково уцелел під час бури: “Я гімни колишні співаю” – так самого Пушкіна позначив свою позицію в нові й дуже важких історичних умовах. Цієї ж умови визначили глибокі роздуми Пушкіна про місце й значення поета в суспільному житті. Так виникає цілий цикл віршів, присвячений цій проблемі: “Пророк”, “Поет”, “Поет і юрба”, “Поетові”.
Пушкіна наполегливо відстоює думка про незалежність поета від юрби, про його поетичну волю, заперечуючи за ким би те не було право нав’язувати поетові теми, ідеї, перетворювати його в слухняного виконавця тих або інших “замовлень”. Але, як і раніше, Пушкін переконаний у величезній ролі з, поета-пророка, покликаного возвещать людям високі істини
Так створений “Пророк” , що розвиває ту ж ідею, що була заявлена ще в “Пісні про віщого Олега”. У розумінні Пушкіна щирий поет завжди є пророком, віщуном, провидцем. Для вираження цих великих ідей знадобився й високий стиль, що сходить до традицій XVІІІ в.
Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей
Для лірики Пушкіна після 1825 м. стають характерними філософські мотиви, що свідчать про глибину роздумів поета над корінними питаннями життя й смерті, призначення людини на землі й т. д. .
Помітне місце, як і колись, займає любовна тематика. Але тепер любовні вірші позбавлені елементів книжності, як це було в ліцейську пору. Зріла пушкінська лірика овіяна почуттям всепроникаючої гуманності. Образи ліричного героя й особливо героїні часто позбавлені індивідуальної конкретності, у них насамперед виділяються риси загальнолюдські.
От чому вони залишаються високим зразком теперішньої людської любові й для всіх наступних поколінь, уроком чистоти й щирості любовного почуття, глибини справжнього переживання. Це ставиться й до чарівного пушкінського вірша “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…” з його ідеальним поданням про любов і про улюблений, і до вірша “Я вас любив…” , де любов поета буквально вражає величчю, разючою безкорисливістю й глибокою повагою до жінки:
“…Я вас любив так искренно, так ніжно, Як дай вам бог улюбленої бути іншим”.
Такі вірші стають не тільки видатним літературним явищем. Величезно їхнє значення в моральному розвитку поколінь читачів: вони вчать, що таке теперішня любов, учать гуманізму, добру. Зовсім незадовго до загибелі Пушкін написав вірш “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” , що розвиває тему, відому ще із часів античності. Цей вірш підбиває своєрідний підсумок не тільки постійним роздумам Пушкіна про долю поета, його місці й призначенні у світі, але й всієї його ліриці
Велич Пушкіна полягало в тім, що він орієнтувався у своїй творчості на ідеали, вироблені багатовіковим досвідом народу. Добро, воля, милість повинні сприйматися в сукупності, у єдиному контексті. Це втілення народних подань про моральність, про мету життя, про її зміст.
Саме тому й упевнений був поет, що він назавжди залишиться “люб’язний народу”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Творчий аналіз пушкінської лірики після 1825 року
- Занапащене життя дівчини в повісті Степана Васильченка “Талант”
- Москва О. С. Грибоєдова й О. С. Пушкіна
Categories: Твори з літератури