Порівняння образів Софії й пушкінської Тетяни

Любов Софії до Молчалину, як і пушкінської Тетяни до Онєгіна, – один із прикладів теперішнього почуття, високий зразок любові. Обидві героїні свято переконані, що саме Провидіння послало їм більшу любов. “Я не намагалася, Бог нас звів”, – з якимось навіть жертовним фаталізмом говорить Софія про свою любов. Їй вторить пушкінська Тетяна:

Те у вищому призначено раді…

Те воля неба: я твоя;

Все життя моя була запорукою

Свиданья вірного з тобою;

Я знаю, ти мені посланий Богом,

До труни ти хоронитель мій…

И предмет

любові в Тетяни Ларіної, як і в Софії Фамусовой, з’явився із французького просвітительського роману : різниця лише в тім, що Онєгін підсвічений в уяві закоханої панянки образом шляхетного дворянина в дусі Грандисона С. Ричардсона, а Молчалин – бедного парубка із прекрасною піднесеною душею типу Сен Прева з “Нової елоизи” Ж. – Ж. Руссо. І обидві героїні пережили жорстоке розчарування: Онєгін виявився аж ніяк не Грандисоном, а москвичем у Гарольдовом плащі, а Молчалин… взагалі не героєм роману, а просто лакеєм

Нарешті, як і Софія Фамусова, пушкінська Тетяна робить в ім’я великої любові faux pas : зустрічається зі своїм обранцем на таємному побаченні.

И отут-те Пушкіна, нарешті, чітко визначив границі дозволеного для чималої дівчини. Першої зізнатися в любові й написати молодому чоловікові лист – небезпечно, але припустимо. Припустиме навіть таємне побачення… Але де й коли?

У саду й удень, а не вночі у своїй кімнаті! Чудово, що Тетяна, ставши замужньою дамою, приймає Онєгіна наодинці у своїй кімнаті. Але замужню даму це вже не компрометує. Ситуація могла б стати компрометуючої, якби їх удвох застав чоловік.

Знов-таки незважаючи на те, що нічого негожого між героями не відбулося, навпроти: Тетяна відкинула Онєгіна. Але Пушкін заздалегідь вчасно веде улюблену героїню, залишаючи пояснюватися із чоловіком Онєгіна одного. Воістину ювелірна педантичність у питаннях жіночої честі!

Для нас же важливо, що ідеал морального поводження своєї улюбленої героїні Пушкін виробляє й вигострює за принципом антитези – відштовхуючись від “аморального” поводження героїні Грибоєдова

Воістину, як помітив Ю. Тинянов, пушкінський “Онєгін” “суцільно літературний: герої й героїні є на тлі старих романів як би пародическими тінями”11 . І багато хто із цих “тіней” ще має бути виявити

Уперше на сторінках “Онєгіна” виникла й мультиязичная модель миру, що передвіщала стилістику постмодерністського мистецтва. Тут панує стихія многоязичия, але варваризми – уже не об’єкт осміяння – в “Онєгіні” свершилось усвідомлення того, що тип культури російського дворянства являє собою не монокультуру й не механічне “змішання” різних інонаціональних впливів, а нероздільний симбіоз полікультури. Полилогизм – відмітна риса російського освіченої свідомості, і саме в многоязичии – специфіка російського типу культури. І от парадоксальнейшее тому підтвердження: Тетяна, “російська душою” і “апофеозу російської жінки” , була вихована винятково на французьких і англійських романах. Більше того: “Вона по-російському погано знала… І виражалася із працею мовою своєму рідному” .

На сторінках “Євгенія Онєгіна” уперше виникли полілогічні каламбури й ремінісценції – зовсім у дусі майбутньої ігровий мультиязичной поетики XX в., характерної, зокрема, для Набокова. Так, епіграф до 2-й главі – рядок з Горация: “Про rus!” , сусідить із другим епіграфом: “Об Русь!” . Але перед нами не просто каламбур – за ним і пушкінською іронією, і серйозна думка культуролога: духовні й моральні джерела російської людини – у селі. На обіграванні асоціативного каламбуру “розуми в тумані” – “мрячний Альбіон”, побудовано одне з найглибших, мабуть, визначень генезису романтизму і його нравственно-естетической природи. Так вищий синтез російського роману народжувався в Пушкіна зі сложнейшего сплетення реминисцентних мотивів і образів світової літератури, а також численних, всепроникаючих іншомовних впливів

Художній мир “Онєгіна” виявляє нам воістину унікальний в історії літератури випадок, коли поет не тільки виразив свою естетическую позицію, але й дозволив читачеві заглянути в “свята святих” лабораторії Деміурга. Перед нами прообраз “метаромана” XX в., тому що автор його не тільки й не стільки оповідає про долі героїв, скільки відтворить процес твору роману. Причому прокоментований Автором, його міркуваннями про сучасне мистецтво й літературне життя, про парадокси творчості й зміни у власній душі – людини й художника.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Порівняння образів Софії й пушкінської Тетяни

Categories: Твори з літератури