Тема 37. Василь Стус – Література XX ст

IV. Література XX ст.

Тема 37. Василь Стус

Василь Семенович Стус – український поет з трагічною долею; літературознавець, перекладач. Належав до “шістдесятників” – покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.

Автор поетичних збірок “Зимові дерева”, “Свічав свічаді”, “Палімпсести”, “Веселий цвинтар”, “Дорога болю” та ін.

Ім’я Василя Стуса увійшло в історію як символ духовної незламності, протиставлення тоталітарному режимові,

чинник національного самоусвідомлення.

Більшу частину свого життя поневірявся по тюрмах і таборах за нескореність і сміливі демократичні погляди.

“Поезія В. Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу” .

Особливості творчості:

– “цільність і всеохопність… патріотизму” ;

– поезія інтенсивного типу, присутність “само собою наповнення” ; обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються великою експресивністю;

– тематика творів – здебільшого медитативні роздуми над тим, як /живе і мусить жити людина, невгасима любов до Україні, протест проти переслідувань, утисків всього українського;

– вияв екзистенціальних мотивів ;

– у перших збірках – осмислення болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури; заперечення духовної інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, історіософські погляди на долю України, пошук гармонії у світі, бентежний погляд на світ і на себе, поєднання шляхетних поривань душі з розчаруваннями, самовипробування й інтимність почуттів, жорстокість сьогодення, глибокі міфологічні натяки і гіркі історичні реалії; улюблений жанр – філософська чи лірична медитація, вірш-оповідь, ліричний образок, етюд;

– своєрідний репортаж із “цвинтаря розстріляних ілюзій” – збірка “Веселий цвинтар “;

– образ утраченої України, мотиви туги за Україною, рідною домівкою ;

– змалювання картин національного занепаду;

– зовнішній світ постає у філософських роздумах про людину і світ.

Образно-смислові комплекси поезії В. Стуса:

– неологізми, напівнеологізми ;

– словотворення зі “само-” ; “усе” ;

– повтор-градація, повтор-вичерпання одного або близьких за значенням слів ;

– творення слів за допомогою префіксів крайньої збільшеності чи зменшеності ;

– застосування кличної форми до абстрактних понять;

– застосування верлібру тощо.

Медитація – поетичне міркування над проблемами життя і смерті, над сутністю людської душі.

Палімпсест – старовинний рукопис, звичайно пергаментний, на якому витирали первісний текст, щоб написати на ньому новий.

Верлібр – один із видів віршів, ритмічна єдність якого грунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків. Не поділяється на строфи, рядки мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих.

“Як добре те, що смерті не боюсь я”

Філософія стоїцизму, яку сповідував В. Стус, відбита у його вірші “Як добре те, що смерті не боюсь я”, зокрема у таких словах: “смерті не боюсь я”, “не питаю, чи тяжкий мій хрест”, “перед вами, судді, не клонюся”. У цьому контексті християнське уявлення про долю як хрест, котрий несе людина, знаходить своє художнє втілення. Воно співзвучне з баченням автором власної долі, з його готовністю прийняти все, що принесе життя.

А дієслівні форми “не питцю”, “не боюсь”, “не клонюся” виконують спільну функцію – заперечення страху перед смертю, випробуваннями, катами. Однак наведені вище цитати не є голою бравадою поета, адже в його душі існувала міцна національно-патріотична та морально-етична основа стоїцизму. Автор декларує впевненість, що його жертовність необхідна Україні, констатує особисту моральну чистоту, декларує позицію борця.

Для В. Стуса християнська ідея смерті-воскресіння до вічного життя набирає особистісного трактування як повернення після смерті до свого народу. Складові одвічної антитези “життя – смерть” поет об’єднує в єдине поняття під спільним знаменником: смерть заради вітчизни – крок до вічного життя. Тому процитована метафора включена в контекст патріотичного звучання й асоціативно пов’язується з іншим словообразом. Отже, “в смерті обернуся до життя” та “в смерті з рідним краєм поріднюсь” наближені у смисловому плані й означають: вічне життя в пам’яті народу можливе через самопожертву для нього. Така самопожертва дає право поету не тільки назвати себе сином народу, а й зіставляти свої внутрішні якості з його духовністю, яка є, на думку В. Стуса, вищим морально – етичним мірилом.

Загалом вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я” цілком окреслює громадянське кредо поета-борця, дає читачу уявлення про патріотичне спрямування автора.

Ідейно-художній аналіз вірша “О земле втрачена, явися!..”

У вірші “О земле втрачена, явися” Батьківщина бачиться ліричному героєві загубленим раєм, пристановищем для тіла й духу.

Внутрішня структура поетизму “земля” розбудовується при цьому за зразком “небесної оселі”, “живої води” – міфологем, які протистоять мотиву смерті, втіленому в сполученнях “пролийся мертвому мені”, “в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди”.

Поезія починається звертанням до вітчизни, оформленим в елегійно-урочистому ключі, й насичується дієсловами у формі наказового способу: “явися”, “простелися”, “поверни”, “віддай”, “вимов”. Перші строфи нагадують молитовне прохання: ліричний герой відтворює свою землю зі зболілої душі, шукаючи духовної опори в поверненні “у дні забуті” – це джерело його сили у життєвих випробуваннях.

Батьківщина бачиться селянською країною з “безберегістю полів”, “синіми нивами”, “запахом винниць”. Колір і почуття, звук і колір, світло й тінь переливаються одне в одне: “сині ниви, в сум пойняті”, “месяжний перегук джмелів”, “райдуга голосів”. Пластичні образи створюють враження легкості, мимовільності: “спадають гуси до води”, “голубів вільготні лети”, “сонця хлюпочуться в озерах”, “світання тіні пелехаті”.

Звукові образи зм’якшено, приглушено: “нашепти молільниць”, “плескіт крил”, “хлюпіт хвиль”. Так створюється враження ефемерності, майже крихкості картин, що з’явились в уяві.

Лірична кульмінація вірша – спогад про кохану дружину, забарвлений м’якою еротикою: “жаром спечені уста”, “ти – і грішна, і свята”. Дружина – найболючіший момент у згадці ліричного героя про рідну землю. Лексичний мотив білого кольору створює враження чистоти, оповиває жіночий образ ореолом поклоніння.

Перебуваючи в системі взаємодії, художні засоби поезії формують її ідею: у розлуці з рідною землею по-справжньому розкривається її сутність, значення в житті. У важкі хвилини вона підтримує людину ілюзією перебування поряд із нею, дає сили й натхнення не зламатися, зберегти душу вразливою на красу й тепло. Земля, де народився, і є справжнім раєм для людини, що перебуває в розлуці з нею:

О, земле втрачена, явися

Бодай у зболеному сні

І лазурово простелися,

Пролийся мертвому мені.

Тест № 23

1. До якого покоління митців належить Василь Стус?

А “Розстріляне відродження”;

Б “шістдесятників”; .

В “сімдесятників;

Г “вісімдесятників”.

2. Для творчості Василя Стуса характерні всі мотиви, крім:

А утвердження людського “Я”, бунту особистості проти системи;

Б осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків;

В мужнього страждання, нерозкаяності;

Г християнського смирення.

3. Вірш В. Стуса “Як добре те, що смерті не боюся” належить

А до громадянської лірики.

Б до філософської лірики.

В до пейзажної лірики.

Г до інтимної лірики.

4. Ліричною кульмінацією вірша “О земле втрачена, явися” є спогад про

А сина.

Б матір.

В дружину.

Г друга.

5. У новелі О. Гончара “За мить щастя” події відбуваються:

А у перше повоєнне літо;

Б у період воєнного лихоліття;

В через рік після війни;

Г в останні дні війни.

6. “Був, як усі, їхній друг і ось враз із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!” Що змінило Сашка Діденка?

А Звістка про перемогу у війні; зустріч із дружиною;

Б народження дитини;

В любов до Лариси;

Г вручення ордену “За відвагу”.

7. Що сказав священик, аби врятувати Ларису від самосуду?

А “Життя – чисте полум’я, ми живемо з невидимим сонцем усередині нас”;

Б “Людину роблять старою не зморшки, а відсутність мрії і надії”;

В “Хай живе полум’я життя!”;

Г “Любов перемагає все”;

Д “…хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною”.

8. Укажіть найбільш влучне жанрове визначення твору Л. Костенко “Маруся Чурай”.

А Драматична поема;

Б історична драма;

В історичний роман;

Г історична пісня;

Д мелодрама.

9. Яку присвяту має новела Григора Тютюнника “Три зозулі з поклоном”?

А Цвітові яблуні;

Б Любові Всевишній;

В матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 1933;

Г Григорію Сковороді;

Д Тарасу Шевченку.

10. Про якого персонажа новели Григора Тютюнника “Три зозулі з поклоном” йдеться у словах: “Мене стрічає…, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи”?

А Михайла;

Б Марфу Яркову;

В Соню;

Г маму;

Д Карпа Яркового.

11. Установіть відповідність між рядками з поезій Василя Стуса і засобами образності, використаними в них.

1 “У цьому полі, синьому, як льон…”

2 “…ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: непереможені, але: безсмертні…”

3 “Украдене сонце зизить схарапудженим оком. Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа…”

4 “О земле втрачена, явися…”

5 “Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів.

Туга ліхтарів”.

А симплока ;

Б епітет, метафора, порівняння;

В епітет, порівняння;

Г риторичне звертання, епітет;

Д епітет, власне метафора.

12. Установіть відповідність між цитатами із творів Григора Тютюнника і засобами образності, ужитими в них.

1 “Спасибі, дядечку, рідненький”

2 “Сокіл був, ставний такий, смуглий…”

3 “- В сто разів кращі… милий… в тисячу!”

4 “Очі так і печуть”

А синекдоха;

Б гіпербола;

В пестливі слова;

Г епітети;

Д метафора.





Тема 37. Василь Стус – Література XX ст

Categories: Твори на різні теми