Головна тема поезії Василя Стуса

Наша Україна має трагічну і незвичайну історію. Прикладів тому можна навести безліч. Один із них: найкращі люди часто сидять за гратами. Одна із таких трагічних доль – доля Василя Стуса.

Багато хто порівнює В. Стуса з Т. Шевченком. “Якби було краще життя, я б віршів не писав, а – робив би коло землі”, – говорив Стус. Він був освіченою людиною, навчався в аспірантурі, міг мати прекрасне майбутнє, але доля свого народу не давала йому спокійно жити. Не міг він терпіти наругу, брехню і лицемірство. Україна – головна тема творчості В.

Стуса.

За стодалями вітчизна, перестрашене пташа, то мій трунок і трутизна, нею витліла душа. В оцих коротких рядках увесь Стус. Про що б не писав Стус: про сина, матір, дружину, свою самоту в Мордовії і на Колимі, про життя і смерть – він пише про Україну.

Україна його п’янить, робить навіженим, надає сили, але ж вона і “трутизна”, яка вбиває його дух і тіло. З чого зіткана Україна Стуса? Це спогади про дитинство, де він був щасливий, де звучала мамина пісня, це найсвятіша людина на землі – мати: “Вітчизна. Матере, Жоно…” Це і Шевченко, який був для Стуса не лише поетом, а пророком, повітрям. Ці дві трагічні постаті в українській літературі зливаються в одну: Шевченкове стає Стусовим.

Рідко можна зустріти людину такої цілісності, чистоти, одержимості. Адже Стус багато досяг в житті, мав сім’ю, друзів, але заради ідеї все покинув і страждав. Хотів життя, побудованого на честі, не міг змиритися з насильством, облудою. Дивує, що відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівського зв’язку з рідною землею.

Вона – найбільша його святиня, його духовний порятунок: О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні, І лазурово простелися, І душу порятуй мені.

В. Стус – митець самобутнього, оригінального світобачення, поет, який відчував необхідність гармонійного єднання людини і природи, який розумів, що людина – дитя природи – несе відповідальність за весь світ.





Головна тема поезії Василя Стуса

Categories: Твори з літератури