“Скількох людей ми пам’ятаємо й любимо за те, що їх угораздило жити неподалік від Пушкіна”

1. Особистий матеріал у поезії Пушкіна. 2. Тема дружби в лірику поета. 3. Вірність ліцейським рокам Як ніякий інший поет і письменник, О. С. Пушкін у своїй ліриці знайомить читачів не тільки зі своїми враженнями або якими-небудь подіями, але й реально існуючими в його час людьми, зі своїми сучасниками. Він начебто бажає, щоб увесь світ познайомився з його друзями І. І. Пущиним, П. Я. Чаадаєвим, В. К. Кюхельбекером.

Варто тільки згадати такі імена, як Раєвські, А. А. Дельвиг, А. X. Бенкендорф, як відразу в пам’яті спливає й ім’я Пушкін. Справа в тому,

що й поезія Олександра Сергійовича, на думку багатьох літературознавців, почалася саме з послань приватним особам і гострим епіграм, також присвячених його сучасникам: Батьківщина майже я ненавиделк – Але я вчора Гелицину побачив И примирений з батьківщиною моїм.

Іноді вся його творчість представляється довгим особистим листом, що випадково потрапив у літературу: імена, дати, натяки, зрозумілі тільки вузькому колу людей і біографам Пушкіна. Разом з тим саме форма дружнього послання з’явилася змістом пушкінської поезії в цілому. Безперервною стрічкою проходить тема дружби крізь всю творчість Олександра Сергійовича.

Свій початок воно бере звичайно ж ще в ліцейські роки поета.

Саме Ліцей був для Пушкіна тією сім’єю, який не зміг стати батьківський дах. Дружні відносини, спільність товариських інтересів, що змушували багато про що міркувати й багато чого розуміти, каламбури й подшучивания як не можна сильніше залучали поета. Він бачив себе представником цієї спільності, у чомусь конфронтуючому суспільству дорослих і класичній культурі. Теперішнє життя представлялися веселою гулянкою в колі вірних друзів: Друзі, дозвільної нас шинок Все тихо, усе в спокої Скоріше скатертина й келих Сюди вино златое!

Звичка Пушкіна дружити поширилося й на послелицейское час, хоча він ніколи не забував своїх старих друзів.

Поступово й вся літературне суспільство привчалося почувати себе чимсь начебто співучасника або супровідної особи Пушкіна у всіх його витівках: Його співаю – навіщо ж немає? Він мій приятель і сусід. П. А. В’яземський писав: “Пушкіна так умів представити свої витівки, що спочатку найкращі його друзі жахалися й розпускали вести під цим першим враженням”.

Однак Пушкін зовсім не ображався на своїх друзів за це.

Якоюсь мірою вони сприяли його популярності. Пушкіна вмів дружити. Про сильно переживав, коли багато хто його приятелі, будучи декабристами, минулого заслані в Сибір. Безумовно, поет не міг не відбити свій біль, а заодно й виразити свою підтримку вигнанцям у своєму вірші: Любов і приятельство до вас Дійдуть крізь похмурі затвори, Як у ваші каторжні нори Доходить мій вільний глас.

Олександр Сергійович розуміє, що в це лихо потрапили найкращі й самі чесні представники молоді.

Він жадає їхні звільнення й визнання: Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться – і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть. Друзі не могли не відповідати Пушкіну такою ж відданістю й любов’ю. Саме тому він завжди перебував серед людей. Навіть його посилання не було перешкодою для дружнього спілкування.

У вірші “І. І. Пущину” він пише: Мій перший друг, мій друг безцінний!

І я долю благословив, Коли мій двір відокремлений, Сумним снігом занесений, Твій дзвіночок оголосив. Поступово Олександр Сергійович трохи переосмислює Для себе поняття дружби. Дружні відносини, на думку поети, повинні не тільки Приносити радість, але й підтримувати людини в його цивільній позиції стосовно батьківщини й боргу: Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!

Таким чином, він призиває Чаадаєва дотримуватися певної цивільної позиції не тільки як росіянина, дворянина й шляхетну людину, але і як свого вірного друга.

Тема дружби поступово зливається у творчості Пушкіна з темою любові й таємницею волі, причому дружня бесіда стає запорукою тої самої волі. Пора, пора! Щиросердечних наших борошн Не коштує мир; залишимо заблужденья!

Приховаємо життя під покров уединенья! Я чекаю тебе мій запізнілий друг.

На думку Олександра Сергійовича, дружні почуття не можуть залежати від яких-небудь політичних подій, оскільки тільки від людини залежать його взаємини з оточуючими людьми. Пушкіна на все життя залишився ліцеїстом, тоді як хтось ставав сенатором, письменником або професором. Ліцей сприймався поетом як своєрідне втілення притулку для мистецтва, тому поет уже не міг зрадити його. Навпаки, він намагався утягнути молоде покоління в чарівну творчість.

Тому Царське село не просте місце, де він одержував знання, а цілий мир, де одержує дружню підтримку й спокій изболевшаяся душу: Друзі мої, прекрасний наш сполучник!

Він, як душу, нероздільний і вічний – Неколебим, вільний і безтурботний, Зростався він під покровом дружних муз. Куди б нас не кинула доля И счастие куди б не повело, Всі ті ж ми: нам цілий мир чужина; Батьківщина нам Царське Сіло



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Скількох людей ми пам’ятаємо й любимо за те, що їх угораздило жити неподалік від Пушкіна”

Categories: Твори з літератури