Творча людина може передати своє бачення світу по-різному. Може – через детальний опис факту, що чимось вразив.
А може й навпаки, бо не кожен здатний за окремим випадком побачити дію певних універсальних законів буття – за допомогою символічних образів розповісти про філософські глибинні сутності людського існування, відволіктись від буденних обставин, що нав’язують власні “правила гри”, і звернутися до безпосередніх узагальнень.
Візьмемо, наприклад, поняття “щастя”. Кожен розуміє це слово по-різному: хтось вважає
Але ж буде й дещо спільне – власне пошук щастя як такий. То чому б не розглянути відсторонені від конкретних умов і конкретного розуміння щастя головні, найбільш загальні й абстрактні моменти цього важливого для людини питання?
Саме ця проблема розкривається у п’єсі бельгійського письменника-символіста Моріса Метерлінка. Щастя в його творі – це Синій птах. Можна ще раз підкреслити, що йдеться не про якесь чітко окреслене розуміння щастя певної людини, а саме про образ щастя взагалі. За цим принципом узагальнення будуються й інші символічні образи, поєднані в дії вони перетворюються на символи певних думок та ідей, а якщо узяти п’єсу в цілому – створюють символічну картину світу, що відповідає світогляду автора.
Таємничий зміст, на думку Метерлінка, може бути прихований не лише в словах і діях, а навіть у мовчанні.
Цей твір водночас і дуже простий для сприйняття, форма казки дозволяє дивитися п’єсу навіть маленькій дитині, але поєднання алегоричних символів змушують і дорослого поламати голову над вічними духовними проблемами, “закодованими” в образному ладунку п’єси.
Не випадковим є навіть те, що головні герої п’єси – діти. Образ дитини зазвичай символізує безгріховну чисту душу, таємничі сутності світу можуть осягнути лише саме такі люди: чисті, неупереджені, наївні, з широко розплющеними очима, що тягнуться до добра та здатні на співчуття.
Отже, двійко дітей – Тільтіль і Мітіль – на Різдво зустрічаються з феєю Берілюною й вирушають на пошуки щастя – Синього птаха, що живе у палаці Ночі, але може існувати й при сонячному світлі. Як з’ясовується потім, зробити це неможливо, та це вже неважливо: цим дітям відкрилося стільки важливих речей про світ, що вони набувають вміння бачити його новими очима.
Вони подорожують Країною Спогадів, Царством Майбутнього, їм як дітям дереворуба перешкоджають дерева, Тільтіль і Мітіль дізнаються, які існують насолоди: від огидних Насолоди їсти, коли не хочеться, Бути Багатим, Нічого Не Робити, до “знайомих незнайомців” Домашніх Насолод: Бути Здоровим, Любити Батьків, Бачити Зірки, і навіть Великих Радощів: Бути Справедливим, Бути Добрим,
Радість Материнської любові. А скільки людей плутають насолоду саме зі щастям?! Побачивши їх на власні очі, Тільтіль і Мітіль починають розуміти і цю різницю.
Тож, виявляється, шукають вони не лише щастя, а й життєві ідеали, без яких зрозуміти щастя теж неможливо.
Долати перешкоди допомагає їм Душа Світла. Не випадково Світло – один з найулюбленіших образів символістів. Саме Душа Світла допомагає дітям збагнути справжні цінності життя, хоча й не дозволяє передчасно відкинути покривало, що приховує незнані істини.
Для справжнього розуміння чогось надто прості шляхи не придатні.
У подорожі Тільтіля та Мітіль супроводжують душі Хліба, Води, Молока, Цукру, Вогню, Кішки та Собаки. Вони не завжди постають помічниками: Вода і Вогонь ведуть суперечки, але справжнє протиставлення ми бачимо на прикладі символів Собаки та Кішки.
Як вже йшлося, пошуки ведуться у палаці Ночі, яка чинить дітям перешкоди. Він символізує морок і незнання. Але й ньому ховаються різні речі: від жахів до Саду Мрії. Та й Сині птахи живуть саме там.
Отже, Ніч – не лише зло, це швидше неспроможність людини відрізнити його від добра. А якщо згадати іншу п’єсу Метерлінка, “Сліпі”, образ Ночі робиться ще змістовнішим: усе сучасне життя, на думку автора, проходить у темряві. Тому щастя, за переконаннями Метерлінка, – у пізнанні сутностей цього світу.
“Потрібно бути сміливим, щоб бачити приховане” – висловлює він свою позицію словами Берілюни. Небезпечним і складним для дітей виявляється Шлях до розуміння, але вони зрештою долають його, й Синім птахом видається Тільтілеві горлиця, яку він дарує хворій дівчинці. Вже не допомогти знайти – саме “повернути Синього птаха” прохає він наприкінці п’єси.
Тільтіль і Мітіль не знайшли особисто собі щастя, але, пізнавши безліч важливих істин, відчули відповідальність за щастя інших.
Спостерігаючи за їхнім Шляхом, кожен глядач у театрі може й собі спробувати відповісти на одне з найголовніших питань філософії – про сенс буття людини. Хай навіть не погодившись у чомусь з автором. Головне – замислитись над цим питанням.
А буде сенс в житті – буде й щастя…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Символістична картина світу в п’єсі “Синій птах”
- Іван Багряний – один із найталановитіших із письменнинів-емігрантів
- Чим мені сподобалася повість “Кайдашева сім’я”
Categories: Твори на різні теми