Роде мій красний, роде мій прекрасний! Ось уже майже, двісті років ти пишеш свій мудрий літопис життя. І я вдячна вам, отим першим невідомим поселенцям, які дали життя моєму родоводу. Що вас привело у цей чудовий степовий край, я не знаю. Можливо, ви мандрували до Азовського моря по харчі, сіль, рибу, а можливо переховувалися від ворогів, від їхньої несправедливості та наруги… І прийшли ви саме сюди, бо чули, що цей край славився родючими грунтами, вільними козаками.
Та хоча Козаччина була зруйнована, але вольниця в серці народу залишилась жити вічно. І прокинулось у ваших душах, перші поселенці, оте віковічне бажання – бути вільними, незалежними. Зростав і мужнів мій великий рід, міцно пускав своє коріння і гордо називав себе степовиками… …Як чорний крук, впав на людські долі голод 1946-47 років, спотворив мрії та сподівання.
Та це лихо було осяяне в сім’ї моїх родичів: народився хлопчик, якого назвали Ігором. Босоноге дитинство серед калини та верби пролетіло, як блискавка, що спалахнула в небі в грозову ніч. Пам’ятає й досі, як прорізав тишу зойк мами, ніби зраненої пташки: помер тато.
Він, тринадцятирічний хлопчик, серце якого наповнилось болісним щемом, не плакав. Не плакав, бо на нього злякано дивилося дві пари очей його сестричок Тетяни та Ніни, ніби шукали захисту. Підійшов до мами, обійняв її та сказав: “Не плач, матусю, в тебе є я”. І з цієї хвилини розпочалося оте доросле не за віком життя. Двір, будинок, сестрички – все було на ньому, встигав ще й мамі на роботі допомагати, і в школі навчався. Мати його працювала не покладаючи рук, щоб її діти не були гіршими від інших. “Худа, не витримає”, – хитали головами сусідки.
А в неї де й сили бралися, коли бачила, як зо всіх сил намагається їй допомогти син, як по-господарськи, як татко, робить все до ладу. Пройшов час. Ігор уподобав дівчину, вони побралися, щаслива доля подарувала їм двох доньок: Оленку та Наталку. Не знає Ігор Андрійович слова “спокій”. Був обраний депутатом Верховної Ради. Серцем не розумів отієї боротьби за “портфелі” на тлі кризи економіки в країні.
Повернувся до справи, що зеленим наростком проросла в його душі. І знову праця, знову пошук. Спить місто. Світиться вікно офісу, а на іншому кінці міста світяться вікна будинку, де не сплять дружина та мати. Вони чекають. Йде Ігор Андрійович.
Дихає на повні груди, а в голові рояться думки та турботи, і найголовніша з них – турбота про людей… Я пишаюся своїм родоводом понад усе на світі.





Related posts:
- А родовід – то дерево старе Колись давно я запитав у матері: “Мамо, а що таке родовід?” Вона загадково посміхнулася і підійшла до вікна. “Дивись, сину, яке велике дерево росте на нашому подвір’ї”. Я поглянув у вікно і побачив знайому картину, яка постає перед моїми очима щодня. Міцний високий клен із розлогим гіллям, на якому ось-ось з’явиться лапате зелене листя. Люблю це дерево, бо влітку воно дарує мені прохолодну тінь від своєї затишної крони, а взимку […]...
- Твій родовід Родовідна пам’ять – явище в українському побуті унікальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна. Пам’ять про своїх предків була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов’язком. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали людьми без роду-племені. “Якщо позабудеш стежину […]...
- Шлях у край свій Історична пам’ять – це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, згуртування нації, атрибут шляхетності національної вдачі, запорука щасливої долі. Цю істину прекрасно розумів Микола Кіндратович Вороний – видатний діяч української культури, творчість якого припадає на злам ХІХ-ХХ стст. Поезія М. Вороного глибоко патріотична. Вірш “Краю мій рідний”, датований 1908 роком, нагадує вірш Б. Грінченка “Смутні картини” . Створені різними поетами в […]...
- Мій родовід Я не дуже добре знаю свій родовід. Справа в тім, що моя мама – сирота, виховувалася в дитячому будинку, в інтернаті. І батьків своїх вона ніколи не бачила і нічого про них не знає. Зате в мого батька, крім його мами і тата, є ще два брати, дві сестри, три племінники і п’ять племінниць. Ну і я – єдина й улюблена дочка. От такий у мене “однобічний” родовід… Дідусь розповідає […]...
- Мій родовід. Твір у публіцистичному стилі на патріотичну тему У нашій домашній бібліотеці є унікальне видання – ілюстрований додаток до журналу “Нива” в коленкоровій палітурці, видане у Санкт-Петербурзі 1901 року. Це – сімейна реліквія, яка переходить від одного покоління нашого роду до іншого. У додатку до журналу “Нива” зібрані свідчення про найважливіші події життя російського суспільства в XІX столітті і про збройні сили, природознавство, землеробство і про багато інше. Цю книгу захоплено читали і мій дід, і мій прадід, […]...
- Що я знаю про наш сімейний бюджет? Наш сімейний бюджет складається із заробітної плати мого батька, матері та пенсії бабусі. Мій тато працює лікарем-стоматологом у міській поліклініці. Його заробітна платня невелика, але з дитинства він мріяв лікувати хворих людей. Пацієнти мого батька дуже вдячні йому за високий професіоналізм у роботі, повагу до кожної людини та добре слово. Моя мати працює вчителькою початкових класів у середній школі. Учні дуже її люблять і намагаються гарно вчитися. Моя бабуся усе […]...
- Пушкін свій для всіх епох Пушкін – свій для всіх епох Все в мире покроется пылью забвенья, Лишь двое не знают ни смерти, ни тленья: Лишь дело героя да речь мудреца Проходят столетья, не зная конца. Фірдоусі Поезія Пушкіна і сам його образ – це пульсуюче щохвилини життя. Для нас Пушкін ніколи не буде застиглим класиком. Усе тому, що понад півтора століття тому поет писав про те, що сьогодні сприймається як дуже особисте, своє, життєво […]...
- Що я знаю про іконопис? Що я знаю про іконопис? Ікони часто називали “книгами для тих, хто грамоти не розуміє”. У наш час суцільної грамотності це визначення може здатися дещо недоречним, але б я замінила тільки одне слово, і тоді стане зрозумілим моє власне ставлення до ікони. Вона – книга для тих, хто слова не розуміє, бо “слухати” її треба душею. Та щоб “почути” іконну оповідь, необхідно знати мову релігійного живопису, бо в іконі все […]...
- Що я знаю про Київ Кожен українець відповість, що Київ – це столиця України. Не лише правова, а й історична, культурна. Ще ми одразу згадуємо Дніпро – найбільш і найпрекраснішу річку нашої країни. Наші предки називали Дніпро Славутичем. Ця річка судохідна, вона відіграє важливу роль у житті України. Згадки про Київ є вже у ІX столітті. Відома легенда про створення Києва: три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь створили місто. Цьому міфу […]...
- Що й знаю про професії моїх батьків Що я знаю про професії моїх батьків Я ще навчаюсь у школі, але вже не раз і не два запитував себе: ким бути? І я вирішив у майбутньому стати провідником пасажирських вагонів, як і мій тато. Від нього я дізнався, що це одна з найбільш масових професій на залізничному транспорті. Перед відправкою в рейс провідник приймає вагон, інвентар, постільну білизну. Забезпечує посадку і висадку пасажирів, правильно розмішує їх у вагоні, […]...
- “Я знаю все, та тільки не себе…” Творчість Франсуа Війона належить до періоду французького Відродження, коли актуальними стали питання не лише пізнання Довколишнього світу, але, насамперед, пізнання людини, її сутності в мінливому суспільному житті. Війона вважають неперевершеним майстром балад. До цього жанру зверталися багато письменників багатьох літератур світу, проте саме Війон залишив у своїй творчій спадщині по-новаторському повнозвучні зразки балад. У французькій літературі, завдяки творчості Ф. Війона, викристалізувалися певні особливості балад: безпосереднє звернення до читача, оповідь від […]...
- Ще 1845 року Шевченко написав свій невмирущий “Заповіт” Нарешті, наприкінці травня 1859 року, Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців. По дорозі він відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, плаває з рибалкою на “дубі”, ловить рибу, захоплюється красою України. Хвилюючими моментами для Тараса Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл. Відвідав Корсунь, Моринці, Кйрилівку та інші. Як розповідають у спогадах, до Кирилівки Тарас Григорович прибув у жнива, у […]...
- Художній аналіз вірша “Я не знаю мудрості” У віршах поета переважають мотиви неприйняття миру, меланхолія, скорбота, але для нього характерні й риси імпресіонізму: здатність передати мить, твердження скороминущості життя, мінливість настроїв. Всі ці риси й мотиви ми можемо простежити в даному вірші: “У кожній скороминущості бачу я мири,/Повні мінливої райдужної ігри”. Даний вірш складається із двох чотиривіршів. Залежно від закінчення – чоловіча рима, по розташуванню рядках – суміжна рима. Також у цьому вірші використовується анафора – у […]...
- Що я знаю про походження назви рідного міста Кожне місто має свої особливості, історію, культуру, назву. Є такі міста, що змінили своє ім’я. Звідки ж пішла назва нашого міста – Харків? Здається, що про заснування Харкова ми знаємо багато. Дійсно, проблема походження такого великого центру, як Харків, не могла залишитися поза увагою дослідників. Найбільш поширеною є версія, що Харків заснував козак Харитон, який завів собі хутор у цій місцевості. За версією Григорія Квітки-Основ’яненко, наше місто було засноване його […]...
- Я спробую дати вам свій зразок твору: Що таке подвиг? Кожна людина сама вибирає для себе шлях у житті. Хтось може усе життя ховатися, боятися сказати слово вголос. А хтось зовсім іншої вдачі. Саме з таких людей, на мій погляд, і народжуються герої, які здатні на подвиг. Так що ж таке подвиг? Подвиг… Одне це слово, і я бачу перед собою запорозьких козаків, які йдуть на татар чи ляхів. Йдуть з шаблями та пістолями, щоб здобути волю рідній Україні. Багато […]...
- Я люблю свій старий сад Моя родина пишається нашим фруктовим садом. Його садили кілька поколінь нашого роду. Сад упритул підступає до будинку – теж дуже старого. У вікна заглядають вишневі дерева. Можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. В інше вікно скребеться яблунька. Є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. Коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. У саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів. […]...
- За що я люблю свій ліцей Хвилювання… Квіти… Новий портфель… Нові друзі. З цього розпочався мій довгий шлях навчання у ліцеї. Були, звичайно, тривоги: як приймуть, що скажуть, але тепер вже все позаду. Я, тримаючи батьків за руки і весело перестрибуючи калюжі, наближаюся до ліцею. Я вважаю, що Перше вересня – це обличчя школи. Почалося все так: оголосили переможців олімпіад та відмінників навчання попереднього року, потім дуже красиво танцювали вальс старшокласники, а потім ми, новачки, приймали […]...
- У кожного свій смак Кажуть, у кожного свій смак. Особисто мені не дуже подобаються “програмні” твори. Я полюбляю “легке чтиво”. Мене цілком задовольняють романи та фільми про Джеймса Бонда. Герой Яна Флемінга навряд чи потребує докладних коментарів. Ім’я Джеймса Бонда сьогодні стало загальною назвою, хоча часто його вимовляють з іронічним відтінком. Англійський розвідник Бонд і його колега Алманова повинні зірвати акцію “ворога”, яка може стати початком третьої світової війни. Обоє потрапляють у запаморочливі ситуації. […]...
- У кожного свій хрест і своя доля “Я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки”. В. Стефаник Василь Стефаник писав коротко, влучно і страшно. Кожна його новела – це окрема картина трагедії селянського життя. Доля подарувала йому можливість жити серед прекрасної природи Карпат – він народився у селі Русові неподалік старовинного Снятина, що на Станіславщині. А писав він не про ліси і полонини, а про трагедії людські. Чому? Чи не бачив чудової […]...
- “Кожен повинен боронити свій рідний край…” – БОРИС ГРІНЧЕНКО 6 клас У XIII столітті на наші багаті землі нападали монголо-татарські загарбники. На своєму шляху вони спалювали житла, вбивали безвинних людей. Головною метою монголо-татар було грабіжництво. Своїм оповіданням “Олеся” Борис Грінченко переносить нас у ті далекі часи боротьби та неспокою. Героїнею оповідання є дівчинка Олеся. Батьки дівчинки загинули від рук монголо-татарських загарбників. Сироту виховує дід Данило. Саме він розповідає Олесі про страшних ворогів. Поруч із названим братом Михайликом сидить зблідла […]...
- Як я організую свій робочий день Як я організую свій робочий день Свій робочий день я намагаюся вкрай заповнити. Я не люблю, коли хоч одна хвилина прожита даремно. Змалку мене привчили батьки жити наповнено, цікаво і корисно. Корисно не лише для себе, а й для інших. Іноді друзі дивуються: невже не хочеться відпочити – просто полежати, “поплювати у стелю”? Для мене відпочинок – це дія. Я вважаю, що слід прожити день так, щоб увечері я мав […]...
- Твір про себе, про свій характер Мене звуть Кирило, мені 13 років, вчуся у восьмому класі. Я живу разом зі своєю родиною. Це тато, мама та брат Бориско, який старший від мене на чотири роки. У мене темне волосся, карі очі. Я середнього зросту, худорлявий, цілком симпатичний зовні, хоча й не красень. Вчуся я в школі добре, з предметів найбільше люблю математику та географію. У мене є власне хобі: я обожнюю різноманітні настільні ігри: з фігурами, […]...
- “Кожен повинен боронити свій рідний край…” Оповідання Бориса Грінченка “Олеся” переносить нас у той далекий і неспокійний час, коли український народ боровся проти монголо-татарської навали. Героїня оповідання Олеся – дівчинка років шістнадцяти. Поруч із названим братиком Михайликом, затамувавши подих, слухала вона розповіді дідуся про страшних ворогів. Назавжди запали їй у серце слова діда про те, що “кожен чоловік повинен боронити від усякого ворога рідний край, не жаліючи свого життя”. Так і з Олесею сталося, коли прийшов […]...
- Що я знаю про свято Івана Купала Свято Івана Купала – одне з найвидатніших дохристиянських свят. Ще кілька десятиліть тому воно було досить популярним на території України. І сьогодні в сільській місцевості можна віднайти певні залишки давнього свята. Власне свято Івана Купала пов’язане з поклонінням божествам природи, культ яких був досить розповсюдженим у дохристиянські часи. Про давність цього свята говорять обряди та дійства, пов’язані з ним: вогнища, через які стрибали юнаки і дівчата, колеса, які підпалювали і […]...
- Фольклорні витоки в поезії Г. Гейне “Не знаю, що стало зо мною…” Генріх Гейне в своїй творчості неодноразово звертався до фольклору. Збірка поезій “Книга пісень” за своїм звучанням дійсно нагадує народні пісні. Вірш “Не знаю, що стало зо мною…” входить до циклу “Знову на Батьківщині”. Щоб показати любовні муки ліричного героя автор використав узагальнено-романтичні образи. Насамперед це легендарна красуня Лорелей. Її образ приваблював не тільки Гейне, а багатьох поетів-романтиків. В німецькій народній легенді розповідається про небезпечну скелю біля ріки Рейн, на якій […]...
- “Люби свій край, Всю душу солов’їну І серця жар йому віддай” Рідна земля для кожної людини с найдорожчою і найсвятішою. Саме рідна земля давала поетам натхнення й віру в завтрашній день, в неї прохали вони мужності й Сили, щоб творити “пісні солов’їні”. Ніжне почуття до рідної землі бентежило й видатного українського поета Володимира Сосюру: Є любов до сестри, і до матері, і до дружини. Є багато любові, та найдужча й найвища з усіх, Непогасна, як вічність, до тебе – моя Україно, […]...
- Що я знаю про Київ – ІІ варіант II варіант Київ – це столиця нашої країни, її серце та мозок. Київ є одним з найстаріших міст Європи. Йому понад півтори тисячі років. Багато пам’ятає Київ. Пам’ятає нашестя Батия і Чінгісхана. У його брами стукали шведи і яничари. Його голову хотіли схилити кайзерівські війська. Але Київ, здавна гостинний до друзів, повен лютої ненависті до ворогів. Про це розповідають пам’ятники, які любовно зберігає народ. Київ по праву називають містом стародавньої […]...
- Що я знаю про Київ – І варіант І варіант Столиця моєї Батьківщини – Київ. Це прекрасне місто справедливо визнано одним із найбільш зелених мегаполісів світу. Багато письменників намагалися передати його красу у своїх творах. Але, на мою думку, Київ треба пізнавати самостійно, бо відкривається він кожному по-різному. Я на все життя запам’ятаю це місто таким, яким побачив його вперше. Ми приїхали в Київ наприкінці зими. Було вже досить тепло, і сніг, який був на деревах, на дахах […]...
- Що я знаю про професії моїх батьків Що я знаю про професії моїх батьків Кожна людина, якщо вона не хвора, повинна працювати – це знають навіть малята. Працювати ми вчимося десь років з двох, якщо не раніше – спочатку це самообслуговування, щоб полегшити роботу мамі або виховательці в дитячому садку. Потім, в школі, ми вчимося грамоти, основам наук – це дуже нелегка робота. І, нарешті, закінчивши школу, кожен учень обирає собі фах за смаком та уподобаннями. І […]...
- Що я знаю про Київ – ІІІ варіант III варіант Кожен українець відповість, що Київ – це столиця України. Не лише правова, а й історична, культурна. Ще ми одразу згадуємо Дніпро – найбільш і найпрекраснішу річку нашої країни. Наші предки називали Дніпро Славутичем. Ця річка судохідна, вона відіграє важливу роль у житті України. Згадки про Київ є вже у IX столітті. Відома легенда про створення Києва: три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь створили місто. […]...
- Моя хата скраю – нічого не знаю Одні думають, що можна жити не переймаючись негараздами сусіда, а лише віддавши себе на благо сім*ї. Інші вважають, що повноцінним є життя з турботою про інших. На мою думку, кожна людина має перейматись своїм життям, а не проблемами інших. Адже часто переймаючись проблемами інших, ми не помічаємо своїх власних. По-перше, у наш час багатьом людям у наш час потрібно бути самостійними, оскільки надмірна турбота близьких, буде заважати самореалізації та самовдосконаленню […]...
- Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах! Безсмертна спадщина Лесі Українки є дорогоцінним внеском у культурну спадщину не лише нашого народу, а всього прогресивного людства. Вона була спадкоємницею й продовжувачкою традицій національного генія українського народу Т. Шевченка, вогненного слова І. Франка. Відомий український поет М. Рильський називав Лесю Українку “не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів”. Перші кроки в чарівний світ мистецтва письменниці були подібні весняному пробудженню після довгого зимового сну. […]...
- Твір до ЗНО “Що відбувається з людиною, яка забуває свій народ” Варіант 1 На жаль, в останні роки з України виїхало багато її дочок та синів. Тепер вони живуть у інших країнах, можливо, не всі сюди вже повернуться. Хтось з них, залишивши Україну, знайшов кращі умови життя і тепер зневажає свою Батьківщину. Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з […]...
- Твір на тему “Лідер, якого я знаю” Як тільки я отримав цю тему для твору, то відразу зрозумів, про кого буду писати. Я напишу про свого старшого брата Євгена. Ця людина – справжній лідер. Йому нещодавно виповнилося двадцять чотири роки, але він уже багато чого досяг у житті. І навіть не в досягненнях справа. Женя – це надійна людина, справжня опора для друзів і близьких. Він допоможе вирішити будь-яку проблему, крім надуманої. Женя здатний повести за собою, […]...
- Віра у свій талант В історії української літератури Степану Васильченку відведено одне з почесних місць. Виходець з народу, письменник кінця XIX – початку XX століття Васильченко вважав за свій громадянський обов’язок боротися художнім словом за глибоку любов до людини-трудівника. Духовний світ і світогляд письменника формувався серед розкішної природи у великій убогій, але дружній і мирній родині бідного ремісника-шевця Василя Панасенка – батька письменника. А також в семінарії, коли Васильченко разом із іншими студентами таємно […]...
- Як я організовую свій робочий день Я прокидаюсь о сьомій ранку. Розплющую очі та вимикаю будильник, бо дзеленчить він надто гучно, проте я ніколи не запізнююсь до школи завдяки цьому. Потім я встаю, прибираю ліжко, відчиняю кватирку та йду вмиватись. На це я витрачаю близько п’ятнадцяти хвилин. Коли я закінчую вмиватись, то вже починаю відчувати, як добре пахне з кухні сніданком, який приготувала для мене моя мама. Я снідаю. О сьомій сорок я йду одягатись. О […]...
- Тоталітаризм – це злочинна форма влади, що безкарно знищує свій народ У нас не було ні правди, ні волі, у нас одбирали віру. Багато українських письменників, справжніх синів свого народу, зазнали переслідувань, морального терору і політичних репресій у роки комуністичної сваволі. І тільки коли вони опинилися далеко від Радянської імперії, вони змогли розповісти нам правду. Іванові Багряному довелося пройти через усі пекельні кола, які влаштувала радянська влада “своєму” народові. Уперше його заарештували в Харкові 1932 року, звинувативши в українському націоналізмі. Під […]...
- Що значить залишити свій слід на землі На світі живе багато людей, і всі різні. У кожної людини своя доля, мета, досвід і життєва правда. Але, мабуть, всі мають одну спільну рису – хочуть залишити свій слід на землі. Це абсолютно природньо. Так повелося ще з давніх-давен. Адже навіть у стародавньому прислів’ї говориться, що людина за життя має посадити дерево, побудувати дім і виховати дитину. Дитина теж продовжить рід і передасть своїм дітям пам’ять про своїх батьків. […]...
- Тема: Тонкий ліризм поезії Ф. Тютчева. Вірш “Я знаю в праосені пору…” Мета: оЗнайомити учнів із творчістю російського поета Ф. Тютчева; поглиблювати навички аналізу поетичного тексту; розвивати зв’Язне мовлення, творчу уяву; виховувати любов до природи. Обладнання: Портрет Ф. Тютчева; виставка його книг; картини із зображенням російської природи. Аудіо запис музики П. Айковського ” Пори року”. Головна цінність поезій Тютчева – У живому, граціозному, пластично-тонкому Зображені природи. М. Некрасов Хід уроку І. Підготовка до сприйняття учнями навчального матеріалу Вступне слово вчителя Кожна пора […]...
- Твір до ЗНО “Яким я бачу свій старт у самостійне життя” Аргументи, докази, приклади, висновок Варіант 1 Моє самостійне життя почнеться після закінчення школи. Я планую вступати до обласного університету, переїжджати до великого міста. Там я буду жити сам, тобто без батьків. Зніму за допомогою батька кімнату в квартирі чи заселюсь у гуртожитку. Матиму сусідів по кімнаті, почну сам готувати собі їжу на спільній кухні. А також вчитися! Сподіваюся також знайти нових друзів, з якими мені буде цікаво крокувати дорогою самостійного […]...
Categories: Твори з літератури